Листоноша i королiвна
В день турніру на величезному стадіоні зібралися всі жителі міста. Центральну ложу зайняли король із принцесою. А двадцять лицарів, учасників змагань, виїхали в центр поля.
– В першому турі кожний повинен прочитати оду кохання королівні, – оголосив король.- А Троянда визначить п’ять переможців, які продовжать боротьбу.
Лицарі по доному почали під’їжджати до центральної ложі, представлятися і читати свої оди.
– Лицар білої троянди, – не піднімаючи забрала у шолома представився Грегор.
Його ода була найкращою і викликала найбільше захоплених вигуків і оплесків.
Принцеса після перших же слів упізнала невідомого лицаря. Вона ще не забула рядків із спалених листів Грегора. Але Троянда не хотіла визнати, що вже закохалася в листоношу. І, вибираючи п’ять найкращих од, не включила в них оду Грегора.
Тоді втрутився король Артур.
– Чому ти відкинула лицаря білої троянди? – звернувся до неї,- Може ти знаєш хто це, і в тебе є причини бути несправедливою?
– Ні, ні, – поспішила відповісти королівна,- я випадково пропустила цього лицаря.
І включила його в першу п’ятірку.
– У другому турі, – знову заговорив король,- п’ять обранців принцеси на повному скаку повинні тричі вистрілити у три мішені. Двоє найкращих стрілків вийдуть у третій тур.
Після чотирьох перших учасників король оголосив:
– П’ятим стрілятиме невідомий нам лицар білої троянди.
Тричі просвистіли над землею стріли і весь стадіон вибухнув захопленими вигуками. Лицар тричі влучив у центр мішеней.
– А тепер останній тур,- знову взяв слово король.- Битися на списах та мечах за руку принцеси будуть принц Парерський та Лицар білої троянди.
Противники зайняли позиції в протилежних кінцях стадіона, пристібнули до поясу мечі, узяли в ліву руку щит, в праву спис і рушили назустріч один одному, розганяючи коней.
Грегор націлив свого списа в середину щита принца, а той, в останній момент спрямував свій спис у голову противника.
Від потужного удару принц Парерський вилетів з сідла. А його спис пройшов мимо шолома Грегора, бо той встиг відхилити голову.
Глядачі вболівали за лицаря білої троянди. Принца Парерського всі знали як жорстокого, самозакоханного правителя. Королівна теж, навіть непомітивши цього, переживала за Грегора і коли він брав гору, її обличчя мимовільно засвічувалось радістю.
Після падіння принц швидко підвівся, відкинувши спис, і вихопив меч. Те саме зробив і лицар білої троянди, зіскочивши з коня. Листоноша ніколи не вчився мистецтву боя, але сміливо кинувся на противника. Принц Парерський нічого не міг зрозуміти в атаках Грегора. Вони велися не за правилами. Удари, здавалося, сипалися з усіх боків одночасно.
І ось принц Парерський пропустив одразу кілька атак і упав на землю не піднімаючись. А Грегор скинув шолом, викликавши цим бурхливі оплески стадіона. Очі хлопця сяяли неперевершеною радістю.
Вся душа принцеси теж сміялася та співала від щастя. Але надмірна пиха не давала прорватися почуттям.
За правилами турніру Троянда підійшла до юнака, поклала свою хусточку йому в руку й, не піднімаючи очей, мовила:
– Весілля відбудеться в той день, коли ти, лицаре, принесеш мені білу троянду з чотирма пелюстками, як на твоєму щиті.
– Але ж такої троянди не існує, – захвилювався листоноша.
– Тобто ти відмовляєшся від одруження зі мною? – запитала нещадна дівчина.
– Ні, ні, – поспішив відповісти Грегор,- я завтра ж вирушу на пошуки цієї троянди.
Королівна під невдоволений гул глядачів залишила стадіон.
Але умову турніру вона виконала – день весілля призначила. І ніхто їй не міг нічого заперечити.
Після того Троянда закрилася в своїх палатах і весь вечір проплакала. Їй було жаль Грегора, який подасться на безплідні пошуки і може ніколи не повернутися. Жаль себе і свого кохання до простого листоноші. Жаль батька, який так і нічого не зрозумів у всьому, що сталося. Жаль свій народ, який так її любив, а тепер, мабуть, зненавидить за жорстокість.
