Білоголовий сірничок

1.

Жив-був Білоголовий Сірничок. У сірниковій коробці,— а саме так називався його будинок,— яких тільки сірників не було: Рудоголові, Чорноголові, Червоноголові, Жовто- та Зеленоголові; а ось з Білоголових — лише один, він. Та що казати, в інші часи на це ніхто, мабуть, і уваги не звернув би: «Подумаєш, сірники як сірники, ну, різнокольорові, ну, подумаєш, буває…». Втім, про все по порядку.

Коли сонце, добряче натомившись, ішло на відпочинок, і наступала безпросвітна ніч, сірники світилися. Кожний по-своєму: Червоноголові — червоно; Жовтоголові — жовто; Зеленоголові — зелено… Але кращого світла, — всіма кольорами веселки, — як у нашого Білоголового, не було ні в кого.

Спочатку жителі сірникової коробки пишалися його красою, ставили в приклад, раділи просто випадковій зустрічі Спочатку, а потім…

─ Ми повинні тут верховодити!!! — ні з того, ні з сього раптом загорланили Червоноголові.

─ Ні — ми!!! — рішуче звелися на ноги Чорноголові.

─ Нічого собі! А скільки вас?! Ми, безперечно, ми!!! — не на жарт розпалилися Рудоголові хоч зараз були готові кинутися в бійку.

А що таке — бійка в сірниковій коробці? Вірна погибель. І не когось там одного-двох — усіх, без винятку.

─ Чудні! Хіба це так важливо? — тихим, але впевненим голосом зупинив суперечку Білоголовий.— Кожний красивий по-своєму, і всі разом!— а засвітився як. Як ніколи.

Побачили тоді сірники, хто з них найкращий, побачили, але виду не подали. Одні, бо уперті, не захотіли; іншим — стало соромно. Зрозуміли, що такого світла, як у Білоголового, немає ні в кого. Зрозуміли, але зерно розбрату було вже кинуто.

─ Будь з нами! — обступили його чорноголові.

─ Ні, з нами! — це вже Чорноголові.

─ З нами! З нами! — розштовхали всіх Рудоголові.

І знову засвітився наш Білоголовий. Якось небачено по-іншому, я сказав би, гнівно. Здавалося: ось-ось — і загориться.

─ Буду! Але з усіма, і ні з ким — окремо… — сказав і пішов від них.