Білоголовий сірничок

3.

Що ви моняєтеся там?! Запізнюємося.

І куди ж це ми запізнюємося, га? Не обов’язково — автобусом. Якихось п’ять кілометрів — це і для Павлика не відстань. Правда, Па… Лежить!..

Та встаю, встаю, уже встав… — увесь тиждень Павлик готувався до походу, прокидався раніше п’ятої ранку, а сьогодні… І це ж треба! Ой, як спати хочеться, як назло.

Отже, вирішили йти пішки. Що це за похід на автобусі?! Татка умовляти не довелося, погодився зразу ж. Щодо речей, то два дебелі рюкзаки були набитими до верху ще з учорашнього вечора.

А мені що нести? — включився в збори Павлик.

Твоє завдання: йти за нами і не хникати. Утримаєшся за ведучими… — але тут татко, а він у Павлика льотчик, замовк, скоса глянувши на диспетчера, — ну і слово — не вимовиш, — тобто на маму.

Ну як це ─ нічого не нести?! — корив себе хлопчик. — Хоч сірники візьму! Може, згодяться… — і дістав з шухляди сірникову коробку.

Так, так, саме ту.