Білоголовий сірничок

5.

Ніщо не віщувало поганої погоди, а, тим більше, дощу. Ага, та й ще такого — як із відра! Де вона тільки взялася, та хмара? І посеред степу. Повертатися? Ну про це і розмови не могло бути: стільки готуватися, так чекати, повертатися, та й до лісу вже було значно ближче. Павлик, і не подумаєш, навіть зрадів зливі. Добігли, начебто, швидко; але промокли добряче, до ниточки.

─ Назбираємо хмизу, розпалимо вогнище, обсушимося… — випалив захеканий татко, скидаючи рюкзак.

─ Допоможи! — це вже мама, два рюкзаки сперлися на столітній дуб.

Проблем з хмизом не було, та й бути не могло, — у лісі ж. Проблеми виникли потім, коли кинулися розпалювати вогнище.

─ Галю, дай сірники.

─ Не взяв?!

─ Не взяв… Що, концерт відміняється?..

─ Шановні глядачі! Просимо вас не розходитися… — попробував було Павлик вставити жарт, але осікся під татковим поглядом.

─ Що ще ти там?! Які глядачі?!

─ Не виміщуй на дитині! — вступилася мама.

─ Та нате вам сірники!!!

─ Сірники?!

─ Сірники?!

─ Сірники, сірники…