Білоголовий сірничок

6.

Коли вперіщив дощ, сірники, зрозумівши небезпеку, замовкли. Не до розмов, не до чварів. Найважче було першому ряду: вся волога, а то й дощові краплини, падали спершу на них.

— Все. Ось і ліс! — полегшено зітхнув Білоголовий. — Вижили…

Сім’я Марченків розпочала збирання хмизу на вогнище. Найбільше старався Павлик, забігав найдальше. «Моло­дець!» — сказали б іншим разом сірники. Але не тепер. Кожний крок хлопчика наражав їх на небезпеку — мокрі дерева так і сипали краплинами… Обійшлося…

Татко взяв у Павлика коробку, відкрив, довго роздивлявся:

─ Галю, бачиш, різнокольорові, — передав сірники мамі.

─ Ага, красиві… У-у-у! — задрижала з холоду.