Історія діви Лади

За далекими лісами,
За безкрайніми морями,
Там де гори з кришталя
Є чарівна там земля

Щойно встане ясне сонце,
Перший промінь у віконце,
Прокидається весь світ,
Все вбирається у цвіт

В тім далекім диво – краї,
Соловей пісні співає,
Дивні квіти розквітають,
Звірі ліс охороняють.

Серед лісу на долині
У білесенькій хатині,
Мешкала собі дівиця
Чорноброва, яснолиця,

Русі коси, сині очі,
Голос – мов струмок дзюркоче.
Їй ім’я, чарівна Лада,
Вона  всьому завжди рада,

Мала дівчина у спадок
Диво – скриньку, так, на згадок
В скринці тій маленька  фея
На ім’я Патолемея

Коли Лада засумує,
Фея враз той сум відчує
Поспішить і допоможе,
Сумувати їм не гоже.

Безліч часу вже стекло
Може так воно й було
В край той вершники дістались
Бо додому повертались

З бою, вів їх Велес, цар
Владар місяця і хмар
Щойно він побачив діву
Закохався без сумніву

– Йди зі мною ясна панно
Будеш жити бездоганно,
Ти не знатимеш потреби
Все тобі і зорі, й небо.

Лада тільки посміхнулась
І до нього обернулась.
– Вибач мій вельможний пане
Так, палац твій бздоганний

Та пробач, шляхи в нас різні
Бо моє життя у лісі.
Що ж про зорі й ясне небо
То мені цього не треба.

 –Як ти смієш відмовляти..?
Вранці, коли вийдеш з хати
Не побачиш синє небо
Як не маєш в тім потреби.

Так розмова й закінчилась
Діва Лада засмутилась
І дістала скриньку – диво
Відчинила несміливо

– Ти скажи чарівна феє?
Бути як Патолемея?
Більш тебе я не побачу…
І від того як заплаче.

– Вибачай чарівна панно
В цій біді я безталанна
Лиха нам не відвернути
Зір не зможу я вернути.

Та казала бабця фея
Чула від сестри своєї,
Десь існує диво – річка
Так тоненька неначе стрічка

Хто її води нап’ється
Враз на птаха обернеться
Хто промиє нею очі
Той побачить дні і ночі.

В нас є час, збирайся хутко
Швидко, зараз не до смутку.
Миттю вирушили в путь
Ладі щоб свій зір вернуть.

Йшли чи мало, чи багато
Ніч їх стала обіймати
Вітер холодом повіяв
Лиха їм не заподіяв.

Лиш спитав красу – дівчину
– Ти куди в таку годину?
Лада так відповідає –
– Лихо вже мене спіткає

Як не встигну до світанку
Знайти річку наостанку
Так тоненька , стрічка наче
Може ти щось чув, чи бачив?

– Чув колись про диво – річку
Ти ходи на вогник – свічку
Підказавши Ладі шлях
Швидко зникнув  у полях.

Знов швиденько у дорогу
На душі печаль – тривога
Вже на обрії та свічка
Біля неї диво – річка

Щойно руки простягнула
Лише дикий біль відчула
Перший промінь сонця встав
В діви Лади зір украв.

І заплакала  дівчина
– Що то за лиха година?
Подолала тяжкий шлях
Та все ж ніч в моїх очах

Раптом хлопець диво – птах
З сяйвом сонця у очах
Підійшов до Лади – діви
Запитав так, несміливо.

– Звідки ти чарівна панно?
Чом голосиш невблаганно?
І повідала дівчина
Велес цар всьому причина

– Я відмовила йому
– Що ж зараджу я цьому
Ти  візьми мене за руку
Припиню я твої муки

Піднялись вони у небо
Опинились там де треба
Сплеснув хлопець в очі воду
І побачила природу.

Юнака що диво – птах
З сяйвом сонця у очах
– Щиро вдячна любий друже?
Твоє серце небайдуже

– Радий моя гарна панно
Допоміг тобі старанно,
На відпий з цього мірила
І прийми у дар ще крила.

Відпила вона з мірила
Враз з’явились в неї крила
Взявши хлопця полетіла
В ліс, у свій куточок милий.

Серед лісу, на долині
В тій білесенькій хатині
Разом там вони  панують
Кожну мить свою цінують.

Історія діви Лади

Як Ослик Мося вчив друзів рахувати

Надіслати коментар

<-- -->