Вовк

Нарешті ріка дещо вгамувалась, і Іван поплив повільніше. На ходу він швидко вичерпував воду, аж раптом почув, як Сірко протяжно та з тугою завив. Іван завмер на місці, в наступну мить він почув таке саме виття, що лунало з лісу. Вовк у човні вторив за тим виттям, а потім настала тиша, чутно було лише, як вода б’ється об борти човна.

За декілька метрів хлопчина побачив з правої сторони берега над водою великий сухий дуб. Декілька впевнених рухів веслом – і вони з Сірком пристали до берега. Ступивши на тверду поверхню, Іван відчув, що його долає почуття голоду. Перевіривши свої запаси у наплічній торбині, він знайшов лише шмат сухого хліба, який він віддав вовкові. Озирнувшись навколо галявини посеред дерев, Іван згадав, що йому сказав дід, та дістав із старого сухого дуба невеличкий згорток, у якому знайшов шматок чорного хліба, цибулину та трохи сала.

Добре повечерявши, Іван вмостився у невеликій заглибині поміж дерев, а поряд з ним скрутився клубочком вовк. Не встиг хлопець в повній мірі зануритись у сон, як почув недалеко від себе якийсь шерхіт. Вовк одразу підскочив та почав гарчати кудись у пітьму. Іван став поряд з вовком та вдивлявся туди, куди був спрямований рик.  Раптом з-за високих чагарників визирнули декілька пар жовтих очей. Сірко миттю кинувся вперед, почулось скавчання, завивання та рик. Невідомі очі в темряві вмить зникли за кущами, туди ж метнувся і вовк Івана.

Хлопчина причаївся, прислухаючись: більше не було чуть ані звуку, лише вдалині чувся спів цвіркунів та гучний одвічний шум Дніпровських порогів.

– Сірко! – Окликнув він. – Сірко, ну ж бо, де ти?

Іван чекав, але його вовка все не було. Через декілька хвилин хлопчина спрямував у пітьму до високих хащів. Він намагався знайти вовка, знову кликав його, хвилювався. Не встиг він рукою торкнутись колючої шипшини, аби пройти у пітьму, в яку стрибнула тварина, як Сірко повільно вийшов йому назустріч. Іван обійняв вовка та, присівши навпочіпки, повільно провів рукою йому по загривку.

Тільки-но сонце почало визирати через високі сосни, Іван вже був готовий вирушити у путь та направитись разом з вовком до човна. Залишивши собі трохи їжі від вчорашнього дідового скарбу, він склав усе в торбинку, закинув її до човна та заліз сам.

– До мене, Сірко,  – гукнув він.

Але вовк і не поворухнувся. Він сидів на березі, споглядаючи за хлопцем.

– Що сталось? Хутко в човен!

Вовк жалібно заскавчав та припав до землі. Іван виліз з човна та підійшов до тварини.

Раптом хащі навколо знову заворушились, і з них з’явилось п’ятеро сірих вовків. Вони оточили Івана з Сірком, ставши колом, та нічого не робили, лише стояли та дивились на людину з вовком. Тим часом Сірко підсунув свій писок під руку Івана та, поглянувши на нього знизу, знову заскавчав.

– Ти що, хочеш залишитись з ними?– зітхнув Іван та уважно подивився в очі тварини. – Ти також вовк, як і вони. Жалібне скавчання.

Хлопець обійняв вовка та відчув, як підступається біль. Він навіть і не пам’ятав, коли відчував таке щеміння в грудях. Солоний присмак у роті – Іван змахнув з лиця сльози.

– Я не хочу, щоб ти мене лишав, друже, – мовив гірко Іван.

Вовк штовхнув його писком та почав облизувати руки.

– Не підлизуйся, – хлопець оглянув вовків, які мовчки стояли та дивились на них. Йому не хотілось відпускати друга, рука так і тягнулась втримати вовка.

Та все ж, Іван розумів, що Сіркові, мабуть, буде краще з такими, як він сам. Як би боляче не було в середині і серце не розривалось на шматки, його вовк був зараз по-справжньому вдома, серед своїх.

– Йди, Сірко, – вимовив нарешті хлопець, – ти повинен бути з ними.

Сірко сидів і дивився в очі своїй людині.

– Ну, чого сидиш! Іди, кажу! – Викрикнув Іван та підштовхнув його вперед.

Сірко піднявся та, підійшовши до одного з вовків, обнюхав його. Уся зграя вмить кинулась за чагарники. Сірко в останній раз подивився на Івана та зник з поля зору у глибоких хащах.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Вовк

Ведмідь і мурахи

Вовк

Арбітр (авторська книга Наталії Клевцової)

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->