Вовк

Ця історія почалась в ті часи, коли Дніпровські пороги були одними з найнебезпечніших перепон у всій Європі. В ті часи, коли дичину можна було зустріти на кожному кроці, в кожному полі та під кожною ялиною в лісі. Дніпро втамовував спрагу подорожніх, а риби в ньому було стільки, що, здавалось, зануриш в будь-яку річку руку і можна було зачерпнути повну їх жменю.

У невеличкому козацькому селищі, що розташувалось на території сучасної Харківщини, жив собі хлопчик на ім’я Іван. Його батько був колись козаком, але залишив військову справу задля ведення осілого способу життя, одружився та спокійно вів своє господарство.

Іван завжди намагався допомагати батькові: здоїти худобу, нарубати дрова, покосити сіно – усе вправний хлопчина умів і на диво усе в нього виходило легко і вправно. Здавалось, на вигляд він був маленький та кволий хлопчисько, але в його очах відчувалась якась неймовірна сила, яку ніхто не міг пояснити, навіть сам батько та мати хлопця.

Стояла полуднева літня спека, сонце нагрівало степові трави, а тихий вітерець доносив їх аромат до Івана, який крок за кроком широкою косою та вправними рухами косив сіно для худоби на околиці села. З його юного чола стікав піт та крапав на білу лляну сорочку. Хлопчина зупинився, але не від втоми: на диво Іван був досить сильний для своїх років. Він почув звук, що лунав з села. Примруживши очі від яскравого сонця і намагаючись знайти джерело цього звуку, він побачив, як в одному з подвір’їв грали діти, старші, хизувались тим, що вже мають досвід у полюванні . Та Івана, батько досі с собою не брав.

Іноді хлопцеві ставало сумно, коли ось так, усі веселощі проходили без нього. Але Івана не дуже любили в селі. Діти йому були не раді, ображали і глузували з нього, дорослі також шепотілись один з одним кожного разу, коли він проходив повз них. Мабуть усе через те, що той народився з зубами, і селяни вважали це ознакою того, що немовля стане в майбутньому справжнім вбивцею. Батько колись йому розповідав, що селяни радили позбутись його, але він врятував хлопця, запевнивши усіх наляканих присутніх:

«Мій син буде цими зубами гризти ворогів! Ось побачите!»

«Та й до біса їх!», – подумав Іван і, витерши рукавом піт з чола, почав далі займатись своєю справою.

На свята у селі панувала особлива атмосфера, і хлопцеві це подобалось, так і зараз Іван, сидячи на лаві під стріхою, спостерігав за тим, як молоді дівчата готуються до свята Івана Купала, вбравшись у білі вишивані сорочки з квітчастим орнаментом. Вони плели вінки, співали тоненькими голосами пісні і сміялись, розповідаючи один одному веселі історії. Була серед тих дівчат і та, що йому подобалась, – Меланія. Хлопець був готовий заприсягтись, що нічого гарнішого він не бачив в світі, аніж вона, її біле личко з вінком на голові, усіяним польовими квітами, товста чорна коса… То було те, що він забути не в змозі. Але тринадцятирічній дівчині не був цікавий молодший за неї хлопець. Вона його не помічала взагалі і, мабуть, не хотіла помічати.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Вовк

Ведмідь і мурахи

Вовк

Арбітр (авторська книга Наталії Клевцової)

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->