Гарячі пиріжки

Дівчата стояли колом і вихвалялись.

— У мене бабуся працює в інституті, вона багато знає.

— А у мене в лікарні, вона хворих лікує.

— Лара, а ти чого мовчиш?

— А у мене бабуся на пенсії, — відповіла дівчинка.

— Що, серіали дивиться?

— Та ні, не до того їй. Вона піклується про нас. А пиріжки в неї які смачнючі — «двадцятихвилинки». 

— Як це? — поцікавились дівчата. 

— А моя бабуся встигає робити їх за двадцять хвилин. Приходьте наступного дня — самі скуштуєте. 

— А от і прийдемо — спіймаємо тебе на побрехеньках. 

Лара з дівчатами зайшла до квартири. Пиріжками і не пахло. Бабусі не було вдома. 

— Вигадала ти все! Підемо ми.

Двері відчинились і велика сумка опинилась в кімнаті. Не встигли здивуватись, а бабуся вже зачиняла двері.

— О, в нас гості! Ларо, став чайник на плиту, а я пиріжками займусь. Допоможете, дівчата? Навчу вас готувати чарівні «двадцятихвилинки».

— Ми допоможемо!

— От і правильно!

Муку запарили окропом, спочатку ложкою, потім руками замісили тісто, яблуко натерли та засипали цукром. 

— Головне, міцно заліпити, — підбадьорювала бабуня, — час смажити.

Перші пиріжки лягли на тарілку. Марійка та Аля розклали чашки, принесли цукор.

— Давайте, мої любі, пригощайтесь!

— І ви з нами!

Сіли, всім стало радісно і легко. Коли  їли, пили чай і дякували — подумали: Добре, що є така  бабуся!