Снігова баба

Довго не було снігу цієї зими. Якось несподівано похолодало, вранці ми прокинулись і не впізнали Землю. Вона ніби одягла нову сукню, причепурилась. Кожен, хто виходив на двір, мружив очі від навколишньої білизни. Дихати було легко-легко, а повітря свіже і морозне. Сніг — це радість не тільки для дітей, а й для дорослих. Мабуть, тому всі й «висипали» на двір. 

— Діти, зробимо Снігову Бабу, вона буде тут господарювати. 

 Снігові кулі котилися з усіх боків, маленькі кульки перетворились на величезну кулю. Потім ще одну, і ще.

— Марисю, принеси моркву! — просив дядько Василь.

— А ви відро поки що на макітру натягніть, — не затрималась з відповіддю Марися.

— Диви яка мала, а вже така шустра, — вдоволено підмітив дід Петро, — молодець, онука.

— І зовсім я не мала, метр сорок, носа вставити зумію, точно.

— Побігла  твоя мала, — дядько ставив третю кулю баби.

— А пам’ятаєш, як рятували її від застуди, температура велика, лікаря чекали, дорогу занесло, а ти лопату схопив і вперед-вперед, самого потім лікували, — дід від хвилювання перестав ліпити, — дякую, що тоді допоміг.

— А, ось і морква, нарешті! — дядько Василь озвався до Марисі, яка щойно повернулась.

— А бабуся ще мій старенький шарф дала, каже, щоб горло в Снігової Баби не боліло.

— Бабі від баби. Подаруночок, — дід з любов’ю поглянув на вікно, бабуся махнула йому. 

Стало весело, а Марися дістала телефон і зробила фото. Буде, що подивитись друзям у «Фейсбуці»!

Снігова баба

Треба жити далі

Снігова баба

Гарячі пиріжки

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->