У зеленому хвойному лісі жило багато ялинок. Всі вони були різного віку та росту. Наближалось свято Нового року. Саме до цього свята у ліс приходили люди і вирубували ялинки. А ті були раді, що, хоч і висохнуть, та побачать свято. Між великих і гарних ялинок вже кілька років росла невеличка смерічка. Вона була така непримітна, що ніхто з людей і не глянув на неї. Та пройшло кілька годин, і довкола неї не залишилось жодної ялиночки. Всіх їх забрали люди. Смерічка стала сумувати: – Невже, я не гарна? Невже не заслуговую...
Казки для дітей
На вулиці вже панувала зима, перетворивши озеро в каток, вкривши землю легким сніговим покривалом, який на холодному сонці переливається всіма кольорами веселки. У маленькому містечку поблизу лісу стояла невеличка хатина. Там жили двоє маленьких діток, хлопчик Ігорчик і дівчинка Зорянка. Вони дуже любили гратися в снігу. Цього ранку вони вискочили на вулицю і почали ліпити сніговика. Він мав стояти цілу зиму. А ще сніговик мав підтвердити, що Ігорчик та Зорянка були слухняні, щоб Дід Мороз приніс їм подарунки. Так казала матуся. Діти кілька годин ліпили це диво. І результат був...
Того вечора місяць так і не присвітив на землю: його сховали велетенські сиві хмари. Ці поважні тітки зависли над землею і сперечалися, з котрої з них має впасти перший сніг. –З мене, бо я найстарша. Я ношу воду вже два тижні, і ніде не могла знайти сухого місця, щоб пролитися дощем. — Та ні, з мене піде перший сніг, — сказала найбільша. Саме вона й сховала майже всі зірки і ріжок місяця. — А можна мені посипати снігом. Я лише вчора народилась, і так хочу щось зробити цікавіше, ніж політати...
Одного разу лисичка зібралася на богомілля. Взяла собі гарненьку палицю, клунок з хлібом, як звичайно збираються подорожці в далеку дорогу, та й пішла, зігнувшись, мов стара бабуся. От іде вона шляхом та й іде. Коли зустрічає її зайчик сіренький, маленький та й питає: — Куди це ти, лисичко, йдеш? — На богомілля,— одказує лисичка. — Возьми й мене до себе,— каже зайчик. — Ходімо,— відказала лисичка,— все ж таки вдвох охотніше буде. От ідуть вони та й пісеньки богомільної співають. Коли зустрічає їх качечка сірошня та й питає: — Куди...
Жили собі, були собі дві вивірки в густому лісі у дуплах. Однаково гарні, пушисті, ловкі. Тільки не однакової здачі. Бо одна з них цілий день трудилася; збирала орішки, гриби, жолуді і все те складала у своїй хатинці, в дуплі дерева. А друга була собі зовсім недбайлива. Цілими днями тільки їй роботи, що стрибати з галузки на галузку, лякати пташок у гніздах або сидіти бездільно й свистати на весь бір. А схоче попоїсти — не журиться. Тож літом усюди їжі повно! То горіх, то жолудь з дуба, то шульки з ялиць...
Той вовчок не звався ще «товчок», був чемним звірятком, доки не побачив довколишній світ. А потому? Ось як то було. Якось стара вовчиця пішла в ліс подивитися, чи файно ростуть зайчики. А дітям наказала, аби тихо сиділи в норі. Вовчок-товчок залишився дома з маленькими сестричками. Полежав на постелі із сухого листя, погрався із сестричками, а що не мав іншої роботи — помаленьку поліз із нори. Перед ним відкрився світ, якого він дотепер не бачив: темні бори, сині гори і золоте сонце. Що за чудо! Що то за краса! Вовчок-товчок недовго...
Дрімав собі лев спокійно під деревом в лісі. Нараз надбігла миша і побігла по нім. Збудився лев і рикнув страшно із злості, що його збудила миша, зловив її в лапи і держить. — Як ти сміла мене будити? — гукнув громовим голосом на перестрашену мишу.— Заплатиш мені за те життям своїм! — Ах, пане мій і царю,— сказала покірненько перестрашена миша,— даруй мені тую провину… що тобі прийде з моєї смерті? Будь милостив, даруй мені життя, а я тобі за те колись відплачуся! Засміявся страшний лев на таку бесіду миші...
Було це в давні часи. Поїхав парубок до тестя в гості. За третім перевалом побачив він сім старців. Сидять вони мирно біля вогнища, довгими трубками пихтять, чекають, коли м’ясо звариться. Під’їхав парубок до вогнища, мовчки зліз з коня, мовчки трубку прикурив, в стремена ногу вставив — зібрався далі їхати. Тоді мовить йому один із старців: — Не велика честь молодому батору, котрий не привітавшись зі старшими, прикурив трубку од їх вогня та поспішив в дорогу, забувши при цьому нашу приказку: звареного скуштуй, старців послухай. Смиренно вислухав парубок старці та й...
Жив собі один бідняк, якого звали Миколою. Мав він лише стару хатчину, а в тій хатчині повно дітей. Одного разу пішов Микола з жінкою в ліс: він — по дрова, жінка — по гриби. Коли дивляться — багач, у котрого Микола мало не задармо цілий рік служив, веде з ярмарку корову. Жінка Миколи зашепотіла: — Коли б нам таку корову! Було б дітям молоко! — Цить, жоно,— відповідає Микола.— Багач мені винен, то й корова буде наша. Залишив він жінку в кущах, а сам пішов на дорогу. Тихцем підійшов до...
Одного квітневого ранку маленька феєчка стомлено примостилася на тоненькій травинці. Фею боліли ніжки та прозорі крильця. Росинка, так звали фею, кожного дня у передранковій тиші перевіряла чи всі крапельки роси на своїх місцях, адже з першими промінчиками сонця роса повинна сяяти діамантовим блиском! Феєчка облітала кожну квітку, зазирала під кожен листочок своєї галявини, а потім, коли справа була закінчена, засинала в одній з квіток. Піклування про свою домівку приносило Росинці ні з чим не зрівнянне задоволення. Враз з дальнього краю галявини почулося тихеньке дзижчання, яке щомиті гучнішало. Росинка одразу впізнала...
