Про гарну й добру дівчинку Маргаритку, яка нещодавно оселилася з батьками в селі, дуже швидко дізналися всі. Не тільки люди, а й тварини, пташки, дерева, кущики, квіти. Маргаритка завжди всім і в усьому допомагала. Ще коли жила в місті, у неї не минало й дня без добрих справ. У школі на уроках була уважною, на перервах поводилася зразково. Не марнувала жодної хвилинки. Не брала прикладу з бешкетників. Навпаки, вмовляла неслухняних однокласників бути чемними. А діток, яким важко давалося навчання, всіляко підтримувала. Оленці й Даринці пояснювала правила української мови, а Ромчикові...
Казки для дітей
За морями, за горами, у зеленому лісі, біля невеличкого села, жили-були собі різні звірята. Не знали вони горя та біди, бо доброго мали володаря. А володарем на той час у них був могутній та справедливий Лев. Любили звірі та поважали його. Завжди радились з ним, і цар завжди намагався розсудити їх справедливо. Та одного разу перший радник царя старий Вовк, який пережив уже не одного володаря на своєму віку й усім вмів прислужитися, сказав: – Великий царю! Дуже раді ми, що саме ти правиш нами. Ще не було у лісі...
Жив на світі маленький хлопчик Іванко. А з ним – його маленькі невидимі друзі: Вушик, який мав дві кімнатки у вушках хлопчика, Горлик – у великому та просторому горлі та Носик, котрий хазяйнував у носику Іванка. Друзі жили дуже мирно й ніколи не сварились, а навпаки, допомагали один одному. Увесь день вони трудилися для свого маленького Іванка. І у кожного з них була своя дуже важлива робота. Горлик, прокидаючись від Іванкового позіхання, відразу ж біг у комору з усякими буквами і швиденько складав слова та випускав їх із Іванкового рота....
Чи знаєш ТИ, що таке мамине серденько? Думаєш, воно таке, як на малюнку в енциклопедії? Ні, дитино, серце набагато більше. Цього не зобразиш на жодному малюнку. А головне, що у серці основне місце займаєш ТИ. Так-так, саме ТИ… Дивне серце, правда? Поки Тебе не було, там поміщалося багато всього. Але після Твого народження це все потіснилось, і більшу частину серденька зайняла дитина. Саме діти є господарями маминого серденька. І лише вони його можуть розбити. Жив собі хлопчик Андрійко. Чудовий хлопчик, розумний, але зовсім не шанував своїх рідних. «А що?...
Катруся була не дуже чемною дівчинкою. Часто вередувала і не слухалась батьків. А ще не хотіла товаришувати зі своїми однокласниками. Мама жартома називала доньку “малою егоїсткою”. Хто такі егоїсти, Катя й гадки не мала. Але дуже пишалася, що належить до їхніх лав. Уявляла, що це великі герої, самостійні та відомі. На жаль, батьки не зважали на таку поведінку доньки. Казали, що Катруся ще маленька – тільки перший клас закінчує. А от бабуся картала внучку: – Катрусю, чому ти не хочеш товаришувати зі сусідськими Галинкою і Дмитриком? Не можна проганяти їх...
Жили собі дві сестрички. Старшу, худорляву та чорноволосу, звали Оленкою, а молодшу, товстеньку, кирпату та з рудим волоссям – Світланкою. І ніколи не було між дівчатками згоди, тільки крик та бійка. Закінчувалося це все поломаними іграшкими, подертими книгами та безладом у кімнаті. Довго терпіли іграшки таке знущання. І от знову… – Віддай! Це мій ведмедик! – Ні, мій! – Його мені мама купила! – Та ні, це мені на день народження подарували! – Пусти! – Сама пусти! – Ти мала, вередлива, негарна та ще й кирпата! Ха-ха. Руда! Руда! Та...
Чи бачили ви, діти, старовинний годинник? Такий товстий, незграбний із заводним механізмом, а не на батарейках, як зараз. Поважний і серйозний він ще висить десь у старих будинках, збережений бабусею чи дідусем і завжди вірно показує нам час. Не те що ці сучасні маленькі, плоскі, електронні годиннички, які часто понуро мовчать і чи то з лінощів, чи з неохоти зупиняються саме тоді, коли нам необхідно знати годину. Отож, саме поважний, старенький і працьовитий, чесний і старанний годинник з заводним механізмом висів у Сергійкового дідуся у спальні. Сергійко завжди чув його...
Як був собі дід та баба. У діда була дочка і в баби дочка; обидві вже були дівки. Дідової дочки баба не любила. Усе, було, лає її, сердешну, та знущається над нею, та ще, було, й діда підцьковує, щоб згриз голову своїй дочці. Оце, було, підуть обидві дівки на досвітки; бабина ж дочка усе тільки жирує з хлопцями, поки ті й мички попалять, і пряжу порвуть, а дідова дочка усе робить — пряде там або що інше, а вже ні часиночки не згуляє. Оце ж уранці йдуть додому; дійдуть до...
Був собі пан та лакей. То як були ще вони малими, так укупі грались і все у них зарівно; а як став панич паном, то так зненавидів того лакея, що давай вигадувати та приказувати, щоб він зробив те й те, та все таке, щоб його можна було знищити. Усе те лакей поробить, живим і вернеться. От раз загадує йому: — Принеси мені, — каже, — Видимо й Невидимо. Той іде — плаче та й прийшов десь у ліс, та такий страшенний, що господи! Дивиться — стоїть хатка, він і пішов...
Був у царя син. Захотів він женитися. Ходить син сумний, а цар питає: — Чо’ ти, синку, такий сумний? — Жениться хочу. — То женися. — А дозволиш взяти, кого я схочу? — Дозволю. — То я піду пошукаю собі жінку, — сказав син. Іде він понад берег, а на річці три сестри шмаття перуть. — Який гарний хлопець іде, — каже старша сестра. — Якби він мене взяв, я би йому одним веретеном напряла і весь дім убрала. А середюща: — Я б йому одним хлібом весь дім нагодувала....
