Казки для дітей

Маленька Яночка знову перебирала свої іграшки: котя, коник, коник, ще один. — І-го-го, — роздалося довкола і маленька дівчинка з фігурками коней помчала по кімнаті. Мама і сестричка лише весело засміялись. — Давай, ми твоїх коників на ялинку повісимо. Може, вони подарунки від Діда Мороза привезуть, — запропонувала старша сестра. Крихітка принесла їй двох маленьких конячок: — Вішай. Катя взяла у Яни іграшки, повісила їм на шийки мотузочки і почепила на ялинку. Наближався вечір. Мама нагодувала маленьку святковою вечерею і поклала спатоньки. Але дівчинці цього робити не хотілось. Вона піднялась...

У тому році до крижаної хатинки Дідуся Мороза надходило стільки листів, що пошту розбирали і всі лісові звірятка. Білочки і зайчики розносили листи до сов і сорок, бо ті вміли читати. А робота в Сніговому містечку кипіла серйозна: всім діткам подарунки підготувати. Тому в святкову Новорічну Ніч у срібні сани дідуся сіла й його маленька помічниця — Снігуронька.  Їздили санчата з подарунками довго. Зоряна ніч підходила якнайкраще для такої веселої подорожі, бо дзвіночки на санях радісно співали. Аж ось Дід Мороз зупинився, покликав онуку з собою, взяли вони подарунки і пішли. Розкидані...

Серед пилу та льоду, десь дуже-дуже далеко, між жовтих, червоних і білих зірок народилась Комета. Цікавість відразу ж відправила її вперед, у велику подорож по Всесвіту. Комета мала загнутий хвостик, що тягнувся за нею. Такий довгий-довгий, що неймовірно сяє. Вона навіть спершу дивилась не вперед, куди летить, а на свій хвіст. — Обережно! — попередив Комету Астероїд. Їх тут зібралось дуже багато. Більших і менших, схожих на кульку, плоских, поломаних… Комета трішки сповільнила свій рух, подивилась на зустрічних і спитала зацікавлено: — Ви хто? — Ми астероїди. — Вас так...

Над морем підіймалось сонце, велике і жовте, розмальовуючи небо бузково-рожевими барвами. З берега, зустрічаючи новий день, почали підійматися сотні білих птахів — чайки розминали крила і поспішали на ранкову риболовлю. Проміння виблискувало на воді, проникаючи глибоко-глибоко. Ось воно торкнулось твердої спинки краба. Думало, розбудить його, і він, поклацуючи гострими клешнями подасться кудись далі. Може, на глибшу місцину, щоб сховатися між водоростей і різнокольорових коралів. А, можливо, на берег, погрітися на сонечку. Та краб спав міцно і на цікавого промінчика геть не реагував. І той побіг далі. Круглі мушлі якраз повідкривались,...

Того року зима запізнювалась. Осінь посипала землю рясними дощами, тому діти, які не могли погуляти через калюжі, що швидше нагадували озера, сумно сиділи біля вікон і просили у неба снігу. Якось ввечері різко похолодало. Грізні дощові хмари змінилися на сиві-сиві. Та такі важкі, що здавалось, наче в наступну хвилину ці небесні мішки розірвуться, а на землю посиплеться сніг. Та зима не поспішала. Спочатку вона заморозила невеликі озерця,що залишились від довготривалих дощів. — Ура, ковзанка! — кричали діти, які поспішали додому з садочків і шкіл. Малюки хапались за руки батьків чи...