Батареєчка

Ця історія розпочалася в одному з магазинів.
На довгій полиці лежали коробочки. Менші і більші, одні паперові, інші напівпрозорі.

І в такій коробці з прозорим пластиком жила й наша Батарейка.

Як і її подруги, вона мріяла, щоб її купили, потримали у теплих долонях, поставили до якогось приладу…

– А що далі? – питала Батарейка найближчу сусідку.

Тільки та знизувала плечима і розверталася в інший бік – вона не любила питань.

Якось вранці до крамнички забіг жвавий Малюк.

Він вів за руку Тата.

– Ось таку батарейку треба? Чи таку?

Допитливі пальчики погладжували упаковки, а оченята шукали ту, яка оживить його нову машинку.

– Ця підійде, – показав татусь на коробку з Батареєчкою.

– Нам цілу упаковку, – підказав продавцю, що поспішав на допомогу.

Батарейки поклали до великої коробки і поспішили з магазину.

Малюк ніс покупки, як всі діти, дуже старанно, але то підстрибуючи, то зупиняючись.

– Краще б купили не нас, – прошепотіла тихенько сусідня батарейка.

І, як тільки сказала, коробки кудись поклали.

Ненадовго.

Маленькі ручки покрутили коробочку з батарейками, потрусили її.

– Матусю, допоможи відкрити, будь ласка!

Скільки радощів було і в Малюка, і у Батареєчки, коли вона випала з упаковки на його долоню.

– А вона дійсно пальчикова? – з недовірою спитався малий. – У мене пальці більші за неї.

Мама приклала батарейку до свого мізинця:

– Однакові, бачиш?

– Ага, – погодився хлопчик і поспішив до машинки.

Батарейки (а поруч з першою лягла ще одна) вставали на місце, де їх з одного боку підтримувала пружинка. І Машинка поїхала:

– Вліво-вправо я катаюсь, у гараж не поспішаю!

– Ура! – яка гарна пісенька.

Малюку так сподобалась нова іграшка і її пісенька, що він увесь день нею програвся.

А ввечері, коли Машинку нарешті вимкнули, хлопчик ліг спати, Батареєчка відчула, як вона втомилась.

“Поспи, щоб набратися сил,” – почула вона біля дитячого ліжечка мамин голос.

“Спробую,” – подумала вона.

Та ранок прийшов так швидко, а сил не додалося.

Прокинувся маленький господар, і Машинка знову заспівала.

– Вліво-вправо я катаюсь, у гараж не поспішаю!

Хоча до обіду така весела пісенька вже звучала зовсім інакше:

– Влііііво-вправо я катаюююююсь, у гараж нееееее поспішаююююююююююю!

Батареєчка відчувала, що витратила геть всі сили на цю пісеньку.

Машинка зупинилась і перестала грати.

Батарейку витягли і поклали на полиці зверху, щоб Малюк не дотягнувся.

Звідти добре було видно телевізора.

“Не викидайте використані батарейки в смітник, донесіть їх до пункту здачі батарейок! Питайте у найближчому магазині.”

Так і заснула Батареєчка, думаючи про магазин.

Вночі її розбудило пошкрябування. З-за кутка шафи вибігла Мишка:

– Знову пропустила вихід у магазин! Треба повертатись.

На полиці все було чутно. Тому батарейка, почувши про магазин, зібралася за мишкою.

Хитнулась в один бік, в інший, знову… і опинилася поруч з сіренькою гостею.

– І мені треба в магазин. Проведеш?

– Звісно!

Мишка почала крутити Батареєчку перед собою. У тої аж голова закрутилась.

Але вона нічого не говорила – треба було потрапити до магазину.
Котитися довго не довелося – один довгий спуск, один поворот і:

– Точно магазин! Стільки смачних запахів!

Мандрівники спочатку зупинилися перепочити. Хвостатий провідник сів біля батарейки, поки вона роздивлялася довкола.

Трохи перепочивши, мишеня полізло догори. Там у вітрині на підносах лежали розкладені тістечка, а далі на полицях печиво у ящичках і цукерки.

Відразу зашелестіли папірці і почулося хрустіння.

Раптом сіроманка зупинилась:

– А для чого ти шукала магазин?

– Тут має бути ємкість з використаними батарейками.

– Зараз гляну біля каси.

І мишеня подріботіло кудись вбік.

“Клац-клац!” – застукали кнопки, коли воно вибиралося вгору.

– Тут нема! Треба тобі далі шукати. Але я вже не допоможу.

Батареєчка покрутилась в один бік, інший і покотилась до входу.

У дверях було велике вікно, через яке до магазину заглядало сонце.

Спочатку батарейці сподобалося грітись у променях.

Але ось з її шийки впала маленька масляниста краплинка.

Під дверима в щілинці показалась мурашка. Вона забігла до магазину і помчала до Батареєчки:

– Ти хто така? Вчора тебе тут не було. Ой!

Крихітка потрапила у малесеньку калюжу, послизнулась і впала.

Але вибратися звідти не вдавалось.

Мурашка врешті-решт сіла:

– Щось мені зле. Голова крутиться.

Кругла мандрівниця задумалась: “Мабуть, це через мене. Я не хочу, щоб хтось хворів з моєї вини. Треба швидше знайти магазин з контейнером.”

Якраз відчинилися двері. На порозі стояла рожевощока тітонька у блакитній сукенці. Її русяве волосся ховалося під косинкою. А за руку тримав блакитноокий хлопчик.

– Мамо! Глянь! Батарейка!
– Як вона тут опинилась? Треба її в пункт здачі віднести.

Вони підняли малу мандрівницю. Хлопчик закинув її до правої кишені штанців – “кишені знахідок”.

І пішли з крамниці.

На вулиці було так шумно, як і тоді, коли Батареєчку вперше несли з магазину.

Та цього разу вона була така втомлена, що дрімала по дорозі.

Ось десь поруч відчинилися двері.

Хлопчик зупинився і почав діставати з кишені два ґудзика, ключик, крихітну машинку.

– А ось і вона, – сказав він, тримаючи в теплих пальчиках останню знахідку.

– Молодець, – похвалила мама, коли малюк кинув батарейку до прозорого контейнера.

“Добралась,” – подумала Батареєчка. І раділа тому, що не принесе нікому шкоди.