Було давно це, чи недавно. Десь на незвіданих вершинах, Де солов’ї співають славно, Жила собі одна родина. Турбот було в них забагато, Як зазвичай у всіх родинах. Бо мали чотирьох дівчаток Й бешкетника малого сина. Та довелось одного разу Батькам піти кудись у справах. Дівчаткам видали одразу Горня з намистом на забаву. Малому сину залишили То лук і стріли на потіху. Швиденько з двору поспішили, Не мали й гадки-бо про лихо. Дівчатка порались в господі — Батькам в усьому допомога. Хлопча сиділо на колоді І поглядало...
Казки для дітей
Мар’яна була дикункою. Ні, вона, звісно ж, знала всі правила етикету, поводження серед людей, зовні мало чим відрізнялася від своїх однолітків. Проте суспільство, великі міста, компанії мало вабили її. Самота, тиша, спілкування з природою – от що любило її серце. І хоча дівчина стала дорослою все одно, як у дитинстві, приносила додому слабих тварин, аби вилікувати та знайти їм притулок, вірила у дива та бігала у ліс. Заміський будинок її родини стояв саме посеред лісу, огороджений великим забором, щільно заплетений плющем та жимолостю. Вранці сяк-так поснідавши, Мар’яна хапала книжку, рюкзак...
Тік-так, тік-так, дзень, одинадцята година. Біг-Бен бігає по кімнатах в пошуку прикрас для ялинки, адже Новий Рік на порозі, а ялинка не прикрашена. Ще й ні майстра, ні Кароліни немає. Щось вони затримуються, подумав він, прикрашаючи зелене деревце шестернями та стрілками від годинників. В цю мить в кімнаті з’являється Годинникар. Цього разу він допомагав одному майстру створити цікавий механізм для Імператриці. Не довго думаючи, він починає допомагати наводити порядок в кімнаті, де останнім часом панував безлад. Дуже багато роботи через велику кількість зламаних годинників. Інструменти в один ящичок, а всі деталі в інший. Сортувати...
Час. Скільки б людей хотіло мати владу над часом. Скільки б вчинків вони хотіли змінити в минулому… Побачити майбутнє. Хто б не хотів на хвилинку зазирнути у майбутнє? Цікаво ж, що там на нас чекає! Та він суворий й нікому не дозволяє собою керувати. Адже час, це зернятко, яке впало на землю й згодом пустить коріння й перетвориться на рослину, яка у свою чергу дасть врожай, з якого посиплеться безліч зерен, які також стануть рослинами. Час, це дід, батько, син, де згодом син стане батьком, а той стане дідом і...
Оглавок перший. «Боєць віртуального фронту» «Боєць віртуального фронту» Тим Непробивний «витягував» гейм. Його надважкий танк Е-100 «підбирав» бали за балами, рятуючи незграб-партнерів. На його рахунку вже були КВ-2, Т 34-76, два Т-5. А легкий БТ-7 він просто роздавив при лобовому зіткненні. Як Бог черепаху. – Тимко, пора за уроки! – підійшла мати. – АТСТАНЬ! У потилицю немов улучив снаряд. Тато був добрячком і півроку торочив: «Ще раз скажеш мамі «атстань», одержиш запотиличника». Але сьогодні запаси татової доброти закінчились. – АТСТАНЬ! – крикнув «танкіст» і одержав другого запотиличника. Повернувся до екрану ...
Послухайте казку минулого часу Як діва — краса загубила прикрасу І довго шукати її довелося Тож я розкажу з чого все почалося Стояв собі замок на березі моря Жила в нім родина не знаючи горя Цар Дарій — хоробрий у царстві тім правив І мешканець кожен царя свого славив Він взяв собі жінку чарівної вроди Не царської крові, з простого народу Тому розізлилася мати — цариця Покликала відьму у свою світлицю — Що хочеш віддам лиш зведи її з світу Від тебе уранці чекатиму звіту. Та їхню розмову почула служниця...
На зупинці стояли дві матері зі своїми первачками. Хлопці жваво спілкувались. Та ось підійшов автобус. Першим вбіг Андрійко, кинув оком і побачив усього два вільних сидіння. Він усівся біля вікна і махнув Микиті. Хлопці добре вмостилися. Слідом зайшли їхні мами. Микита миттю встав з сидіння. — Сідай, мамо! Мати Микити сіла і посмішка з’явилась на її обличчі. Андрійко сидів і дивився у вікно. — Мамо, глянь, сказав Андрійко — он у вітрині нові ролики поставили. Ти ж мені їх купиш? У автобусі стало тихо. Матері Андрійка стало боляче, але вона...
Дівчата стояли колом і вихвалялись. — У мене бабуся працює в інституті, вона багато знає. — А у мене в лікарні, вона хворих лікує. — Лара, а ти чого мовчиш? — А у мене бабуся на пенсії, — відповіла дівчинка. — Що, серіали дивиться? — Та ні, не до того їй. Вона піклується про нас. А пиріжки в неї які смачнючі — «двадцятихвилинки». — Як це? — поцікавились дівчата. — А моя бабуся встигає робити їх за двадцять хвилин. Приходьте наступного дня — самі скуштуєте. — А от і прийдемо...
Довго не було снігу цієї зими. Якось несподівано похолодало, вранці ми прокинулись і не впізнали Землю. Вона ніби одягла нову сукню, причепурилась. Кожен, хто виходив на двір, мружив очі від навколишньої білизни. Дихати було легко-легко, а повітря свіже і морозне. Сніг — це радість не тільки для дітей, а й для дорослих. Мабуть, тому всі й «висипали» на двір. — Діти, зробимо Снігову Бабу, вона буде тут господарювати. Снігові кулі котилися з усіх боків, маленькі кульки перетворились на величезну кулю. Потім ще одну, і ще. — Марисю, принеси моркву! —...
Василь ніколи не бачив свого батька. Іноді кортіло до нестями, щоб добрий та плечистий чоловік був поруч. Щоб можна було разом посміятись, дивлячись комедію; відремонтувати кран на кухні у бабусі; утішати маму, коли вона приходить така засмучена з роботи. Коли річ заходила про батька, мати завжди переводила розмову в інший бік, навіть намагалась жартувати. Та Василько не малий, десять років, п’ятий клас, розуміє що до чого. Значить не склалося. А маму хлопець дуже любить, вона в нього дуже добра. Сьогодні до класного часу «Урок добра» його мама провела «майстер-клас» з...