Як був собі дід та баба. У діда була дочка і в баби дочка; обидві вже були дівки. Дідової дочки баба не любила. Усе, було, лає її, сердешну, та знущається над нею, та ще, було, й діда підцьковує, щоб згриз голову своїй дочці. Оце, було, підуть обидві дівки на досвітки; бабина ж дочка усе тільки жирує з хлопцями, поки ті й мички попалять, і пряжу порвуть, а дідова дочка усе робить — пряде там або що інше, а вже ні часиночки не згуляє. Оце ж уранці йдуть додому; дійдуть до...
kazkar
Був собі пан та лакей. То як були ще вони малими, так укупі грались і все у них зарівно; а як став панич паном, то так зненавидів того лакея, що давай вигадувати та приказувати, щоб він зробив те й те, та все таке, щоб його можна було знищити. Усе те лакей поробить, живим і вернеться. От раз загадує йому: — Принеси мені, — каже, — Видимо й Невидимо. Той іде — плаче та й прийшов десь у ліс, та такий страшенний, що господи! Дивиться — стоїть хатка, він і пішов...
Був у царя син. Захотів він женитися. Ходить син сумний, а цар питає: — Чо’ ти, синку, такий сумний? — Жениться хочу. — То женися. — А дозволиш взяти, кого я схочу? — Дозволю. — То я піду пошукаю собі жінку, — сказав син. Іде він понад берег, а на річці три сестри шмаття перуть. — Який гарний хлопець іде, — каже старша сестра. — Якби він мене взяв, я би йому одним веретеном напряла і весь дім убрала. А середюща: — Я б йому одним хлібом весь дім нагодувала....
Колись у далеку давнину жили собі чоловік та жінка. У них був син, який дуже любив битися. Через це в їхній хаті завжди була сварка. Якось приходить до них одна баба та й каже: – Ваш хлопець бився з моїм сином. Зробіть щось з ним, покарайте його. Тато налаяв хлопця. А мама збоку й каже: – Аби ти, сину, так бився, як Лугай у полі. Хлопець і задумався: що то за Лугай, хто він такий? Довго думав, ходив та думав, врешті й вирішив: «Коли мама так сказали, піду я геть...
Жив собі бідний чоловік. Мав одного сина – статечного й робітного хлопця, та й сам не сидів склавши руки. Але бідність не могли вони подужати і тому жили у скруті. – Агов, батьку, досить із мене!.. Піду я у світ, і будете видіти, що знайду ліпшу долю. І хлопець зібрався в далеку дорогу. Батько провів його аж за поле. А там починався великий лісище. Попрощався чоловік із сином і тяжко зітхнув: – Та чи побачу ще тебе? Гай-гай! Як вимовив це слово, з’явився коло нього якийсь чоловік. Чорний-чорнезний і страшно...
Був Іван Царевич і не міг собі по всіх государствах пари найти. Їде знов у своє государство. Їде через ліс, а напроти йде бабка з басагами. Та й каже: — Не гордись, що ти царя син і по всіх государствах пари не міг найти. Ось на тобі цих три яблука. В них тобі й пара є. Узяв він ті яблука та й думає: «Невже пара може бути в яблуках?» Проїхав з версту, тоді взяв та й розкраяв їдно яблуко. А відти вийшла така гарна дівчина! Вийшла та й каже: —...
Йшло, два козаки степом, надибали дерево й сіли в холодку. Один на бандурці пограває, а другий слухає. Коли се один і каже: — Ой, братику, біда! Смерть іде! (А воно, бачите, в степу так здалека видно!). — Ну, то що? — каже той. — Та вона ж нас постинає! Тікаймо! — Е… ні, брате, не подоба козакам утікати! Та й спека он яка чортяча, не дуже то й підбіжиш! Будем уже сидіть. Раз мати на світ родила, раз і помирати! — Чи так, то й так! Сидять. Надійшла смерть та...
Жили собі чоловік та жінка. Були вони такі бідні, що ледве не помирали з голоду. Навіть кутка свого не мали ці люди… Ходили вони, тинялися, але знайти собі житла так і не-могли. Хто ж їх прийме, двох жебраків, з купою дітей? А дітей у них було стільки, що й уявити важко! Усі старші діти — дівчата, а зовсім маленькі, мов грибочки в лісі,— хлопчики. З усіх дітей старша дочка була найрозумнішою. Вона доглядала молодших сестричок та братиків, учила їх бути витриманими, терпіти свою гірку долю. Бояринові, по землях якого тинявся...
Один цар дожив до того, що и сивина голову вкрила, а дітей так і не мав. Та ось, коли він уже зовсім постарів, доля послала йому сина, та такого вродливого, що й очей від нього не відведеш. Назвав його цар Алеодором. Хлопчик ріс, набирався розуму та сили. А цар дедалі більше старів, і настала йому пора йти тією дорогою, з якої нема вороття. Посадив він сина собі на коліна та й каже: — Любий мій сину! Бачу, буде з тебе велика людина. Як правити царством, я тобі не кажу, ти...
Було це давно і тільки один раз, і якби його не сталося, то ми б і не знали. Жив колись великий і могутній цар, у якого були три сини. Коли вони повиростали, цар почав думати про те, як би їх поодружувати, бо лише тоді, мовляв, стануть вони щасливими. Не відомо, який сон приснився цареві однієї ночі, але рано-вранці він покликав до себе дітей, виліз із ними на вежу, що посеред саду стояла, звелів узяти кожному з них лук і стрілу та й сказав: — Пускайте, сини мої, стріли із луків....
