Похід за щастям
Жив-був молодий король Адальберг Четвертий. Коли йому було чотирнадцять років, його батько-король загинув на війні з Триозерним королівством. Оскільки за законами цієї країни повноліття наставало з чотирнадцяти років, сина зразу ж коронували. Війна зупинилася сама по собі, бо король-суперник теж загинув у бою. Але миру обидві держави не підписали. Кожна держава хотіла вичекати слушний час для нової війни.
Пройшло три роки. Рани війни загоїлися. У королівському замку зробили ремонт. Усі меблі були з червоного дерева та кипарису. Скарбниця тріщала від грошей.
— Усе у мене є, крім щастя, — казав молодий король. Його голова гула від щоденних турбот: доповідей міністрів, скарг прохачів, повідомлень від шпигунів та збирачів податку, ремствування підданців…
— Чого вони ремствують? — гнівався він. — У царстві Іоганна Жахливого за ремствування вішають, у королівстві Лахмеда Кривоустого відбирають майно та обертають на рабів. У мене ж лишень місяць тюрми та золотий штрафу. І податки у мене зовсім нікчемні. Мені про це придворні розповідають. Кожен день чую: «О, сонцеликий, о, зіркочолий! Ваша держава найсправедливіша, ваші підданці найзадоволеніші, ваша казна найбагатша! Чи не можна зменшити податки з благородних мужів та збільшити з простолюду?» Набридли!
— Ти щасливий? — спитав якось Адальберг Четвертий у свого зброєносця-однолітка Філіпа.
— Гадаю, що так, Ваша Величносте, — відказав юнак. — Мій хазяїн благородний, моя платня щедра, кімната у замку та їжа безкоштовні. Більшого я не потребую. Хіба що кохання.
— І тут немає щастя! — зітхнув король. — Через рік прийде час одружуватися з якоюсь принцесою. Мій посол візьме шлюб з нею від мого імені й привезе її у закритій кареті. Чи сподобається вона мені, у Нашої Величності ніхто й не спитає. Немає мені у цім світі щастя! Усе є. А щастя немає! Де його знайти?
— Коли лицар шукає змагання, він їде на турнір, — одказав вірний слуга. — Коли бажає слави — їде у похід. Коли бажає єднання з Небесами — стає пілігримом. Можливо, щастя треба теж шукати, Ваша Величносте?
Він хотів відволікти хазяїна від сумних думок і це йому вдалося. Король підписав перемир’я з ворогуючою державою. Написав собі на вигадане імення охоронну грамоту від свого королівського імені. Відпустив вуса та борідку, щоб його важче було впізнати. Повідомив придворних, що вирушає у справах державної ваги, а трон тимчасово передає матері-королеві. Таємно наказав збудувати пліт, уночі відплив на ньому річкою із запасом харчів та грошей, бульдогом Хапом, двома кіньми та вірним зброєносцем. Король бажав відплисти якнайдалі від столиці у краї, де його ніхто не бачив.
Вони пливли сім днів. Харчі закінчились і мандрівники надвечір висадились на берег. Пліт подарували першому зустрічному. Він підказав дорогу до найближчого трактиру.
Коли вони опинилися у ньому, удаваний лицар-король замовив собі, Філіпу та Хапові по смаженій курці. Він хотів розрахуватися трьома золотими монетами, але зброєносець зупинив його:
