Казка про хлопчика Ромчика і місячну сонату

Поділитися

В одному місці на Україні жив хлопчик Ромчик. Він був веселою допитливою дитиною. І помічав те, що інші не бачили, чи просто були такими заклопотаними й байдужими що їм було не цікаво. 

Ромчик  полюбляв спостерігати за пустощами краплинок дощу. Коли падав дощик, краплинки сміялися і танцювали, бавилися в перегонки і їм було надзвичайно весело. Вони манили до себе Ромчика і він щодуху вибігав на двір, під час дощу, бігав веселився разом з ними, хоча йому перепадало від батьків за такі пустощі. Він розумів, чому краплинки такі веселі, адже вони напоюють землю цілющою водичкою, яка дає життя всьому живому. Чи пташки, які щебетали й весело пурхали по небі. Він розумів, що вони між собою розмовляють, діляться новинами та цікавинками. Саме вони знали найбільшу мрію Ромчика, навчитися гри на акордеоні, але йому весь час відмовляли батьки. Бо знали його таємницю — він не дочував, тому не хотіли давати марних надій дитині. Вечорами коли всі спали він тихенько підходив до вікна спостерігав за місяцем, який  був такий недосяжний, як і гра на акордеоні. 

Одного вечора Ромчик дивився на місяць, ділився своїми переживаннями. І о чудо, йому здалося, що місяць йому підморгує, запрошує до себе. Хлопчик злякався і чимдуж побіг на ліжко, сховався під ковдру, міцно закрив оченята, тихенько став прислуховуватися, що відбувається. Йому здалося, що він неначе летить, чує ніжну пісеньку, яка так і манить до себе. Хлопчик не повірив, сильніше почав закривати свої оченята, відганяти від себе такі думки, причаївся. Але цікавість брала своє, Ромчик набрався духу виглянути з-під ковдри. Він відчув свіжу прохолоду, по черзі почав розтуляти  оченята, від подиву знову сильно їх закрив, бо побачив безліч яскравих зірочок, які танцювали у повільному вальсі під мелодійну музику. Вона манила до себе хлопчика, кликала, вела за собою. Хлопчик зіскочив з ліжечка, пішов за музикою, яка привела його у великий, просторий зал у якому сидів у місячному сяйві хлопчик та грав на акордеоні. Від нього йшла така енергетика, що розливалася теплом по всьому тілі, а музика, як невидимий плащ огортала Ромчика. Він стояв і був настільки причарований мелодією, що не міг поворухнутися, та не помітив, як до нього підійшов хлопчик у місячному сяйві. Він як справжній друг усміхнувся йому і в цю мить здалося, що знає всі таємниці Ромчика, взяв за руку і повів до акордеона. Ромчик був, як зачарований, і не міг повірити, що відбувається. Адже він грає разом із місячним хлопчиком на акордеоні ніжну мелодію, що його пальчики вправно виграють мелодію його душі, а вушка чують. Ромчик зрозумів, що місячний хлопчик — то є місяць, а мелодія — це місячна соната, яка була йому подарована. Він був такий щасливий і дав собі слово, що обов’язково навчиться її грати, а місяць ніби почувши його думки, лише хитро підморгнув.

Раптом Ромчик стрепенувся від того, що ніби плавно падає і летить кудись. Він відкрив очі, побачив, що знаходиться у своїй кімнаті, яка освітлена місячним сяйвом, лежить у ліжку. Він  швидко зістрибнув з ліжка і побіг до батьків, розповісти про свій сон і пригоди. 

На наступний день вони пішли до музичної школи, та записали Ромчика у клас акордеона, батьки не сумнівалися, що у їхньої дитини все вдасться. Бо у його сердечку вже звучала ніжна місячна соната.

  • 07.04.2023