Карпатські подарунки діда Івана на Свято Миколая

Карпатські подарунки діда Івана на Свято Миколая

Снігу насипало в горах однієї зими по коліна нашому дідові Іванові. То він стежки від подвір’я протоптав, подвір’я розчистив і всі звірята вийшли погратися посеред білого насипу. Вівці терлися боками до снігу і їхня шерсть ставала ще світлішою. Песик натхненно ловив сніжинки, які крутилися в повітрі від легкого подуву вітрика. А кури вистрибували на пробіжку і швиденько ховалися у тепле сідало.

Дід Іван вирішив навідатися до сусіднього села, щоб перед зимовими святами підкинути у місцевий дитячий садок всілякої смакоти. У його торбині вже лежали горішки, цукерки, смачне печиво.

Запріг дід Іван коника Орлика у санки і подався по гірських шляхах. Тільки чути час від часу: рип-рип, як сніг скрипить і вітер пісеньку сувору виспівує: у-у-у-у-у. Їде собі дід Іван в теплому кожусі, у вуса усміхається в передчутті зустрічі з галасливою дітворою.

Аж тут бачить він – хтось у снігу ворушиться – здалеку як клубок темний виглядає. Спочатку дід подумав, що то звір якийсь в снігу борюкається. Але ні, та постать повернулася і рукою махнула раз-другий.

– Орлику, видно, звернути нам треба – допомоги просить перехожий, і як його сюди, у ці сніги, занесло? – роздумував дід Іван і повернув сани у бік до постаті, що знову стала непорушною.

Орлик відважно йшов у снігу, аж раптом зупинився і далі ні кроку. Дід Іван спочатку лагідно припросив коника рушати далі, далі вже й батіжком пригрозив – а кінь стоїть як вкопаний.

– Що ж це таке, – нахмурив брови дід і подивися вперед – постать знову розмахувала руками ще сильніше. – Та добре, допоможемо тобі, незнайомцю, – мовив дід і взяв з саней лижі, які завжди брав з собою, коли вирушав у засніжені гори. Не встиг він і кілька метрів пройти, як побачив, що тут снігу вдвічі більше і коник ніяк би не проїхав.

– Молодець, Орлику, як завжди, показуєш, що ти в мене надійний друг, – подумки похвалив свого коника дід.

На лижах за кілька хвилин дід дійшов до чоловіка, що застряг посеред снігу.
– Ох, чоловіче добрий, дякую, що ти мені трапився на шляху, – промовив до діда незнайомець. – Я Микола, а тебе як називати?

– Я Іваном звуся, – відказав наш дід і придивився до співрозмовника – великі світлі очі та радісна усмішка найбільше привертали увагу. А ще чоловік вже таки добряче втомився.

– Оце вирушив я в дорогу, аж тут такі сніги та заметілі – ніяк мені не пройти, а ще ж у дальні села карпатські треба шлях знайти, – скрушно похитав головою Микола.

– Нічого, доберемося, – впевнено сказав дід Іван і витягнув Миколу з снігу, а разом із ним і величезну торбу.
– Ну ти й сильний, – подивувався Микола. – І мене так легко підняв і мій важкий мішок.
– А ти ще й несеш з собою такий міх, що більший від тебе. Що там? – здивувався дід Іван.
– Та трошки дітям подарунків назбирав, хотів потішити малих.
– Ну то нам точно по дорозі, – втішився дід Іван.

Поїхали вони разом і роздали усі подарунки з обох мішків, бо дітей на свято, куди приїхав і дід Іван з Миколою, прийшло багатенько.

– Їдемо до мене, відпочинеш трохи з дороги, – запропонував дід Іван новому другові.
– Та я би з радістю, але ще маю назбирати подарунків і передати діткам, до яких я так і не дістався, – поділився планами Микола.

Задумався дід Іван, де б то взяти іграшок та інших гарних речей для діток. А Микола став розповідати:
– Усі знають, що Святий Миколай приносить подарунки і стараються, щоб дітки про це пам’ятали, писали свої побажання і надсилали листи до Святого Миколая. Бо так люди вчаться мріяти і передавати свої бажання у світ. І тому на кожне дитяче побажання має бути дар від нього. У нас посеред Карпат є Будинок Святого Миколая. І там ще лежить багато листів – наші помічники понесуть діткам їхні подарунки.

– А Святий Миколай встигне усіх обійти? – захвилювався дід Іван.

– Святий Миколай сам робить дари тим, хто просить нематеріальні речі – щастя, здоров’я, добра для інших, здійснення заповітної мрії, маленькі приємнощі для душі, добрий настрій і таке різне. А подарунки готують і відправляють усі добрі люди, які підтримують Святого Миколая. Колись він був звичайною людиною і зробив багато добра людям, роздавав подарунки і малим, і великим. І стала його доброта такою сильною, що розійшлася по усіх землях наших. І всі добрі люди хочуть і собі приєднатися до цього гарного вияву доброти.

– А для кого ти збираєш подарунки зараз? – запитав дід Іван.

– Ще залишилося три крайніх села. Там є кілька сотень діток, але листів вони не писали, то ж ми не знаєм, чи вірять вони у Святого Миколая. Але він дуже піклується про них і оберігає від усіляких бід, – розповів Микола.
– Ну тоді поїхали, я вже маю кілька ідей, – скомандував дід Іван.

Коли дід привіз гостя на подвір’я, звірята їх радісно зустріли. Дідусь відразу повідомив, що вони усі разом мають виготовити корисні та красиві подарунки. Що то діялося у господі діда Івана того дня! Всі крутилися-вертілися, а купа подарунків невпинно зростала.

Кури пекли печиво. Вони так вправно робили ялиночки, сніжинки та різні смішні печивка з тіста, що їхньому таланту дід тільки дивувався.

Овечки також проявили винахідливість і легенько підрівняли собі стрижки, а з вовни вив’язали теплих шкарпеток та шарфів півторби.

Микола варив запашний шоколад, а коник Орлик допомагав робити смачні підкови з шоколаду. Дід Іван пригадай, що вміє робити дерев’яні свистунці, то ж взявся до цього.

Як усі вже вибрали собі заняття, песик рогубився, а що ж йому робити? І він пригадав, які гарні кольорові палички для рахування бачив у діток. Разом з півником вискочив він у садок, наламав рівненьких прутиків, а потім яскраво їх розфарбували і склади у гарні набори для рахування.

До вечора гора подарунків височіла посеред дідової хати. В усіх блищали від захоплення та щастя очі.
– Ото гарна в мене команда, – усміхнувся дід Іван. Завтра вдосвіта поїдемо, Миколо, до наших малюків.
– Добре, – радісно погодився той.

Коли всі після активного дня позасинали, ніжне сяйво розлилося довкола обійстя діда Івана, і які усі були здивовані, коли зранку познаходили новинки у себе хто під подушкою, а хто – під головою чи десь поряд.

Дід Іван отримав нового бриля, Микола знайшов нову сорочку. Звірята також тішилися обновками: кури отримали мішечок чарівного проса, песик – теплий коцик в будку, вівці – дзвіночки на шию, а коник – кольорову квітку, вплетену в густу гриву. І ніхто не міг дізнатися, звідки ці чудові подарунки.

– Миколай своїх без подарунків не залишить, – усміхнувся Микола. – А ми усі проявили турботу до інших, то ж він і нас обдарував.

Дід Іван з Миколою того дня принесли радість ще багатьом діткам, роздаючи подарунки, а Святий Миколай тішився кожній усміхненій дитині та людині, які ділилися добром один з одним.

От і казочці кінець, а хто прослухав, прочитав – той наш супер-молодець!

 

Казка за мотивами гри “Хто у горах?” (App StoreGoogle PlayWindows PhoneАmazon)

Мудра біднякова жінка

Мудра біднякова жінка

Новорічна вечірка у діда Івана

Новорічна вечірка у діда Івана

Новіший допис

Відповісти

avatar
wpDiscuz
<-- -->