Святий Миколай

Одного разу ввечері всі діти писали листа Святому Миколаю, але один хлопчик Дмитрик не писав, бо не вірив в дива та Миколая. Та от діти вже дописали свої листи, а хто куди поклав листи, хто на підвіконня, хто на поличку, хто під подушку. Хлопці й Дівчатка знали, що це єдиний день, коли Миколай спускався з небес на землю, та дарував дітям подарунки, кому солодощі, комусь гроші, щастя. Кому чого не вистачало. Ось діти лягли спати. Святий Миколай спустився на землю, роздав подарунки залишився один хлопчик Дмитрик. Миколай подумав:

— Чи треба мені йти до нього, він не вірить в мене, не вірить в дива. Миколай таки вирішив піти до нього, але поклав не зовсім подарунок, а подарував йому віру в дива. Діти прокинулись отримали свої дарунки, а Дмитро шукав, шукав так і не знайшов дарунку. Засмутився хлопець, аж раптом Миколай йому шепоче:

— Дмитрику ти отримав в дарунок віру в дива, я дав тобі це щастя не просто так, а з надією, що ти віритимеш в мене та в дива, бо дива трапляються там де в них вірять. Хлопець розплакався та сказав:

— Пробач Миколаю, я буду вірити в дива обіцяю, дякую. Так і почав хлопчик вірити в дива та Миколая.