Як лисичка Івана-баштанника зробила царевичем

Пан зглянувсь на нього:

—    Добре,— каже,— виорю!

Зорали ту ниву, посіяв він баштан. І як уродив же той баштан! Кавуняччя — от таке! А дині — от такі!

Поставив собі парубок курінь серед баштана, там і живе — баштан стереже. Тільки як стали пристигати дині, помічав він, що оце вдень лежала така гарна динька, а на ранок устане: саме шкарлупиння! «Ну,— думав, — я ж таки пристережу, хто мої дині переводить,— я йому дам!» От настала ніч. Сів він у курені, стереже. Ко­ли чує — хрум-хрум! Він потихесеньку туди,— аж там лисичка і він підкрався та — хап її за хвіст! Та й піймав.

—      Ага! — каже,— Я тобі дам динь!

Та як замахнеться…

—      Ой чоловіче-голубчику,— каже лисичка,— не бий мене, я тобі у пригоді стану.

—      А дині їстимеш? — каже та ціпком її. А вона проситься:

—      Хоч живу,— каже,— пусти мене, я й то тобі у ве­ликій пригоді стану!