Як лисичка Івана-баштанника зробила царевичем

Вона як почала його вмовляти,— пішли.

Ідуть та йдуть; лисичка попереду біжить_, парубок позаду йде. Коли назустріч їде змій: так і сипле іскри, так і сяє!

—      То,— каже лисичка,— змій їде, Ти, — каже,— по­стій тут під копицею (на луці були), а я побіжу вперед до нього.

Став той парубок під копицею, думає? «Пропав же я!» А лисичка побігла до змія.

—      Здоров, зміїку-братику!

—      Здорова, лисичко-сестричко!

—      Що я тобі скажу, зміїку-братику!— каже лисич­ка.— Біжу я оце до тебе з недоброю вістю: іде на тебе цар війною; хоче тебе звоювати і все твоє багатство від­няти!

—      Де ж він? Далеко? — питає змій.

—      Якби,— каже,— далеко, а то близько!

—      Що ж мені тепер робити? — питає.

—      А що робити? — каже лисичка. — Он, під копицею, стоїть чоловік, віддай йому все своє і коні, і коляску, й одежу, а сам уберись у його одежу та й іди собі до­дому: цар тебе не впізнає… А то пропав!