Як лисичка Івана-баштанника зробила царевичем
Змій мерщій одежу з себе, а свиту на себе — та бігом звідти!
«Спасибі лисичці, від смерті врятувала!» — думає.
Тоді той баштанник убрався в золоту одежу,— і такий став гарний, що хоч не схочеш, то полюбиш! Сів у коляску, поїхали з лисичкою.
— Бач,— каже вона,— а ти боявся!
Приїхали до царя. Лисичка цареві в ноги: «Царю-государю,— каже,— кланяється тобі цар курінний і шле подарунки: він звоював змія, просить дочку твою за себе!» Цар зрадів, цариця зраділа, царівна теж. Повискакували, беруть його, ведуть. А через тиждень і весілля справили. І я там був, мед-вино пив; у роті не було, а по бороді текло.
