Нікому не було так добре, як козакові Сабайдону. І в гулянці, і в бійці – завжди перший. А що вже у бою себе показав, то мало хто на всій Січі міг з ним зрівнятися, хіба що Грицько Нетреба, або Семен Перебериборщ, та ще сам кошовий отаман Іван Сірко. Ніколи нічим Сабайдон не журився, нічого не боявся – йому або у шинку горілку пити, або ворогів бити, а все без діла не сидіти. Їхав раз Сабайдон із гостей на Січ (гостював у свого товариша на далекому степовому хуторі), і застав його...
Малий КенгуРо сидів під Товстим Баобабом і сумував. Його мама, КенгуРу, помандрувала за молодими пагонами бамбуку до Крокодилячого Озера. КенгуРо дуже хотілося піти з мамою – біля Крокодилячого Озера було так цікаво! Але він не міг – у його матусі не було кишеньки для кенгуряти. У всіх знайомих кенгуру були кишеньки – у мандрівниці КенгаРа, у хороброї КенгиРю, у чемпіонки по стрибкам РиКенго… От тільки у його мами не було – її так і називали – Кенгуренька Без Кишеньки. – Мамо, може ти будеш мене носити у лапах – як...
У давні-прадавні часи біля Річки-Сунички звели люди Кам’яне Місто. Будівлі Кам’яного Міста височіли на довгих ногах-палях, ніби стрункі курені, тому до своїх домівок людям доводилося здиратися мотузковими драбинами, а дітлахів після прогулянки саджали до великих кошиків і підіймали вгору. Напровесні Річка-Суничка затоплювала всі вулиці, і зелені луки за містом, на яких люди кіз пасли, і навіть галявину перед Темним Лісом. У такі часи мешканці скидали з горищ на воду довгі пласкі човни та їздили на них один до одного в гості, або рибу вудили. І усім добре було – і юшка...
Соціальна платформа нового покоління — Sl8
