Сніг і вітер

Того вечора Морквинка дуже переживав через зіпсовані ноги. Яким його побачать завтра малюки, що ліпили сніговика кілька днів тому?! Вони щоранку обдивлялись, чи все гаразд. А тут нема пів ноги.
Та гіркі думи забулися, як на ніс-морквину сіла сніжинка. Така маленька, біла та легка. А який гарний у неї візерунок!
Поки сніговичок розглядав крихітну гостю, її сестрички приземлилися і на мітлу, і на капелюха.
А потім як посипало! Сотні, тисячі малесеньких сніжинок все летіли і летіли вниз, ховаючи під собою дерева, лавочки, гойдалки, дахи будинків.
І коробку, у якій спав Рудько.
Морквинка вже почав хвилюватися, чи не завалиться від снігу товаришева домівка, як налетів вітерець.
Він пильно оглянув затишне подвір’я, привітався зі сніговиком. Той вітру сподобався, але щось було трохи дивне: одна нога нового мешканця двору була покалічена.
— Не переймайся. Я тобі допоможу.
Вітер позмітав під ноги Морквинці багато снігу. Він дмухав то сильніше, то так легенько, що в повітря здіймались лише дві-три сніжинки.
І зупинився лише тоді, коли обидві ноги сніговичка стали однаковими.
— Дякую.
Морквинка злегка нахилив голову, поворушив ногою, другою – все добре.
І так зрадів, що, якби на небі погойдувався ріжок місяця, кинувся б у танок. Але побоявся знову пошкодити ногу.
А вранці біля сніговика танцював маленький цуцик, який теж радів цілій нозі свого товариша.

 

Автор – Марія Солтис-Смирнова.

Іде святий Миколай

Іде святий Миколай

Казка про снігове містечко

Казка про снігове містечко

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->