Король вірусів КОВІД

Певно сама казка починається з невідомих слідів біля твого порогу – хтось зі звірів, у затишному і теплому барлозі, розповідає неслухняному ведмедику срібні оповідки: про малинові чагарі та щедру бджілку зі свіжим золотим медом у новеньких цебрах. Ведмежа казка обов’язково здійсниться, але усьому свій час.

До людей взимку поспішає своя казка: спочатку з дарунками до всіх приходить Святий Миколай. Він знає точно коли дитина засинає, ось тоді й тихенько кладе під подушку дарунок. А згодом приходить різнокольоровий Новий Рік де ялинка горить всіма барвами Неба! Далі не менш очікуване Різдво, де вся родина збирається за столом і святкує народження Божої Дитини. А далі Марії, Маланки, Василя, веселі колядки та щедрівки, і навкруги більше навіть ніж нападало снігу – дитячі веселощі та пустощі.

Але цього року люди не наважувалися влаштовувати гучні зимові свята і навіть Святий Миколай цього разу розносив подарунки дуже обережно. Цього року навіть він одягнув на обличчя захисну маску. Покладе на поріг пакунок, легенько постукає в двері й швидко сідає на сани і вже його й за обрієм не помітно.

Ще в далекий березень прийшов із невідомої людству країни незваний гість – король вірусів Ковід зі своєю матусею Епідемією. Він був невидимим для людей, але коли приходив його присутність відчувалася – хвороба швидко огортала усе місто. Коли вже людина хворіла тяжко – до неї підводили дуже неприємну штуку із зовсім незрозумілою назвою ШВЛ, або зрозуміліше апарат Штучної Вентиляції Легень. До легень постачалося повітря через трубку. Саме тоді безжалісний король чатував над ліжком хворого і стискав повітря так у кімнаті, що людині зовсім його не ставало. В такому безпомічному стані він робив людину прозорою, підхоплював її і забирав до свого холодного замку. За легендами в його володіннях був сад, де він вирощував різноманітні хвороби і саме хворі люди тяжко працювали на нього. Хоча, насправді, ніхто не знав що там у короля вдома, бо ніколи звідти не поверталися. Все ж лікарям багатьох хворих вдавалося вилікувати – король не встигав над усіма чатувати.

В деяких містах і селах дуже багато зникало людей. Спочатку вони не думали про безпеку і носили захисні маски недбало – хто на бороді, хто вистромлював носа з неї, а хто взагалі казав, що король вірусів Ковід, то лише дитяча вигадка. Люди веселилися, гуляли масово на вулицях і їм було байдуже до тих пір, доки сам король не приходив захоплювати їхнє місто. Дуже хитрим він був і на початку на людей розсіював слабкість. Людину зморювало навіть на вулиці. Отак йде собі, сяде в парку від слабкості перепочити, а він підкрадеться тихенько, стукне своєю палицею по лобу а звідти вже й його діти повилазили – маленькі вірусята. І вони швидко лізуть до рота до носа і вже людина не відчуває ні запаху, ні смаку і в неї підвищений жар. А коли ставало багато хворих – у місті вводився карантин. Кара за недбалість.

Спочатку людей забирала швидка допомога, потім місць забракло в лікарнях, а потім вже й ліків не ставало. А в короля були діти і вони підростали швидко. Король та його діти харчувалися хворобами, вони росли, король гладшав. Тож і військо Ковід із них сформував та почав захоплювати цілі міста швидше. Побачать когось в людних місцях без маски і вже його діти-солдати поспішають залізти за пазуху поближче до носа і рота. І вони наскільки сильними стали, що навіть ті, хто таки почав одягати маску, не дуже вірусят і лякали.

«Раніше треба було думати, раніше! – любив промовляти він. Вам давалася можливість подбати про безпеку, а ви розраховували що вам усе минеться? Я не навчився жаліти тих, хто нехтує правилами хоча б самозбереження!»

А мати Епідемія вже й по вулиці із завірюхами кружить і позначає хрестиками будинки де ще не хворіють люди.

Та одне місто було дуже захищено від усього лихого. Люди жили в ньому обережні й не нехтували правилами від самого початку. А ще вони розуміли, що не одна маска захищає від вірусу, тож це місто було багате на фруктові сади та овочеві ділянки. Вітаміни добре укріплювали імунітет і це мешканці міста чудово розуміли. Їх король боявся, та все ж місто залишалося його найбажанішим ласим шматком. Він розумів, що якщо місто залишити без людей – його вірусне королівство розшириться до безмежжя.

В цьому місті в лабораторії розроблялася вакцина проти короля – зброя, яку він дуже боявся. На його мапі це місто позначалося найбільшим хрестом. Втім дослідники не боялися ні Епідемії, ні дітей короля, ні самого Ковіда і в захисному одязі не давали жодних можливостей лютій родині пролізти десь в шпарину і зачаїтися. Тим пак в лабораторії усе було наскільки стерильне, що вірусята-солдати жахалися від неї навіть коли лише згадувалося.

Вартового Сніговика Морозковича вже й не пам’ятається хто виліпив – ніби й снігу не було ще, та й дітей не багато на вулицях, але він раптово з’явився і все. На подвір’ї лабораторії поміж двома ялинками. Він не був схожий на інших сніговиків і навіть його капелюх на голові, ніс картоплею та очі – два величезних розмірів ґудзики, натякали на те, що він з роду дуже інтелігентних сніговиків. На тому місці де розміщуватися рот – була одягнута маска ніжно-блакитного кольору, а з боків вишиті сніжинки. В правій руці Сніговик тримав пляшечку з антисептиком, в іншій в нього була звичайнісінька ганчірка.

Вірусята часто скаржилися татові на нього, але що татусь міг зробити, коли самому було лячно дивитися навіть йому в очі?

Вночі, коли всі засинали, просинався Сніговик і у нього була своя робота – він допомагав Святому Миколаю, акуратно обробляючи антисептиком те місце, де Миколай залишав пакунки з дарунками. Завдяки цьому солдати короля не могли навіть наблизитися на відстань декількох метрів до них.

А антивірус у лабораторії вже було знайдено і хоча він тільки почав тестуватися, король дуже почував себе неспокійно. Він розумів, що якщо наслати матінку на лабораторію, то можна тоді вже починати святкувати свою перемогу, але як, коли всі отвори захищені? І хоча він знав те, що не лише в цій країні розробляли вакцину – саме в цій лабораторії були найнебезпечніші для його свити ліки.

Тоді Ковід вирішив звернутися до Верховної Ради Хвороб, яку очолювали старенькі сестри Чума, Віспа, Холера, Іспанка та худорлявий, немов та тріска, дідо Тиф. І хоча проти них давно було винайдено вакцину і їх люди не боялися, вони все-одно очікували слушної миті і в разі Хаосу знову мріяли повернути свої втрачені князівства.

– А ти запроси на гостину хитру тітку Жадібність. – обізвався беззубий дідо Тиф, – Вона хоч і не з нашого племені, але завжди співпрацювала з нами, а людей підкупляти – це насправді, її гоббі. Часто з’являється в подобі людини тож їй легко вдасться заманювати людей в свої тенета. Нехай підкупить когось із лікарів і можеш розраховувати на перемогу. Я частенько час від часу звертаюся до її послуг.

– Так а що вона, діду, запросить за послугу? – запитав насторожено молодий король Ковід.

– По різному, залежить від обставин. Але скоріше за все вона вимагатиме частину твого королівства. Тобі ж легше – вона проситиме не найбільш спустошені тобою землі, а ті де людей залишилося чимало. Знаєш, як вона діє? Там де люди спроможні платити грошима, вона надсилає на деяких безвихідь. Одні готові віддати все, а інші побільше загребти в свої кишені грошей. А ще в неї є сестра Заздрість, яка приходить одразу після Жадібності. Тут вже почнуть сваритися поміж собою ті, хто нажився на чужій біді. Є й третя сестра, яку звуть Спокуса. Це коли в твого товариша на мідяк більше грошей, тоді вона й з’являється і спокушає вкрасти. Заздрість і Спокуса руйнує навіть давні міцні дружби. Ось тоді починається війна, ось тоді ходить по своєму королівству сита Жадібність. Під час війни постійно програє той, хто хоче найбільше. Все ж після війни володарює її сестра Бідність, а коли люди бідні починається поміж ними боротьба і приходить їхня п’ята сестра Порожня Обіцянка. Ось тоді й починається їхнє повновладдя. Все ж ти їх не бійся. Нас, хвороб, це не стосується – ми союзники Жадібності. Тож йди до неї, вона живе неподалік твоєї резиденції у найвищій вежі світу – знайдеш її легко.

– Що ж, варіантів у мене не багато, тож доведеться укладати угоду з нею. Дякую Радникам, – сухо промовив Ковід і зачинив за собою двері.

– Чи буде у нас шанс повернути знову під нашу владу і свої князівства? – запитала вже після зникнення Ковіду в Тифу бабця Чума.

– Хто його знає, він якийсь самовпевнений і самодовільний, а ще пихатий і жадібний…

Невдовзі Ковід вже був у найвищий вежі, де його, як і належить королю, розкішно зустріла Жадібність. На столі яких тільки хвороб у мисках не було! Сівши напроти короля, вона не стала розпитувати його про причини візиту, а одразу почала висувати свої вимоги:

– Отже, ти мені віддаєш рівно половину своїх захоплених земель. І що б про мене там не говорили – в ділових угодах люблю чесність, тож якщо тебе все влаштовує – скріпимо угоду підписами і королівським міцним словом.

– Тобі потрібна половина моїх захоплених земель? – спочатку завагався король, а потім рішучіше промовив, – Чи не забагато ти собі хочеш вихопити за якусь невелику лабораторію?

В цей час задзвонив мобільний телефон короля і йому повідомилось, що ще в декількох селах не залишилось більше жодного мешканця. Його діти навчилися теж викрадати людей і зробили батькові приємний сюрприз, доки він був у діловій поїздці.

– Ось, бачиш, – зраділо вигукнув він. – Ти не потрібна мені. Мої діти знайдуть десь отвір, пролізуть і знищать все. Я керуватиму Світом!

– Ну дивись, щоб не пожалкував потім. Я двічі з тих самих питань не приймаю гостей. А до жадібності мені не звикати…

Прибувши в свій палац король почав роздумувати як йому самостійно знищити лабораторію. «Може підкинути на поріг заражені гроші», – роздумував він. «Так ні дослідники в рукавичках, які ретельно оброблені. Вірусят моїх познищують вмить. То що ж робити?»

Врешті, не знайшовши рішення, Ковід вирішив продовжувати далі свою справу, а лабораторію лишити на певний період у спокої:

«Нехай собі тестують, а я сильніший і скоро і вони будуть під моєю владою», – погладжуючи своє розніжене черево, хитро промимрив собі під ніс Ковід. Бо було їх, перебуло тих лабораторій, але ж зброї проти нього й досі не винайдено.»

Ви спитаєте, а що було далі? Вакцина успішно пройшла випробовування і люди перестали зникати. Ковід зі своєю свитою поспішно втікав, залишаючи захоплені міста на своєму шляху позаду. Люди поверталися додому, але вже не в своїй подобі, а частіше за все з’являлися у вигляді домашніх улюбленців. Але то вже починалася інша пора року і то вже народжувалася зовсім інша казка…

Король вірусів КОВІД

Королівство слуги

Король вірусів КОВІД

Казка про трьох нероб та довговуху трудівницю

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->