Королівство слуги

Король і Слуга

У замку над річкою була резиденція короля. Його влада не була безмежною. Якби правитель не зумів забезпечити порядку серед народу, міг позбутися трону. Незадоволений владою народ міг протестувати біля замку, і тоді свита короля могла вибрати собі нового правителя серед найкмітливіших слуг. Кожен слуга складав присягу вірності королю і народу. Члени королівської ради допомагали королеві в управлінні володіннями-департаментами.

В одному крилі замку був департамент гномів. Щоб проживати там, гноми мали укласти писемне подання з поясненнями, чому заслуговують жити в королівстві. А ще мали мати позитивні відгуки від місцевих мешканців. Гноми напам’ять знали зміст своїх листів, щоб цитувати їх перед королем. Лиш тоді, коли отримають королівську згоду, зможуть гноми залишитися. Якщо ж подання не буде переконливим, гноми змушені будуть повернутися туди, звідки прийшли – до країни, в якій триває війна. Саме тому депортація з королівства означала би для гномів смерть.

У цьому департаменті працювало багато слуг. Один із них вирізнявся – завжди був невдоволений життям, був переконаний, що заслуговує на більшу платню. Подивився на свій стіл, захляпаний чорнилом, воском, зі стосами запиленого паперу, глянув на свої руки і подумав: “Хай ту роботу робить хтось інший, а я керуватиму всіма”. Але ж як то зробити?

Коли Слуга повертався з королівського кабінету до своєї тісної кімнати, завжди роздумував: життя швидкоплинне, навіть якщо вдасться переселитися поверхом вище, вигляд з вікна буде такий же. А він хотів бачити весь горизонт з найвищої вежі, з вежі, в якій є трон.

 

Народ

Роздумував Слуга дуже довго, аж зайшло сонце. Коли виходив із замку, зачепив його один розгніваний гном: “Пане слуго! Я чекаю дуже довго! Маю чотири рекомендації!”. Слуга спинився, пригадав собі, що невдоволення народу може вплинути на зміну влади… і відповів – “Це все через короля!”.

“Чому ми постійно читаємо ті звернення гномів? Скільки так триватиме? Інші повинні то робити” – переконував слуг, з якими починав працювати в замку. Ті погодилися і перестали читати листи гномів. А коробки з листами гномів все прибували і прибували.

“Милосердний до нас королю, робимо, що можемо, але листів гномів забагато. Інші слуги мають менше роботи. Буде справедливо, якщо віддамо їм частину наших листів” – звернувся Слуга до короля. Король погодився. Був захоплений тим, що слуга відважився розповісти йому про свої проблеми.

“Перемога! Вдалося обдурити короля!” – радість швидко поширилася в частині департаменту. Інша половина кабінетів була замкненою. Лише чутно було стукіт печаток. “Хай там сидять, читають і брудняться чорнилом” – гукав глузливо Слуга.

Тих, хто сміявся, ставало щораз більше, а тих, хто працював – меншало. Гномики почали займати чергу до слуг, які ще працювали. Почали обурюватися інші люди, які теж чекали на розгляд в замку своїх справ.

“Усі на ринок! Які ж розлючені гноми непорадністю короля!” – гукав до людей Слуга. “То біда, чи можу допомогти гномам?” – запитав міщанин. Слуга відповів: “У всьому винен король. Хай він сам то виправляє. Щодня король нам дає стоси листів – не можемо їх всі перечитати. Ті, кому їх віддаємо, читають повільно”.

 

Старшина

Слуга зневажав гномів, народ, інших слуг. Прагнув долучитися до кращого товариства, мудріших людей. Пішов до університету. Розповів ректорові, що відбувається в замку, а той: “Це неймовірно. Такого не повинно бути! Студентів вчимо, що то є погано”.

“Милостивий наш королю. Ми не маємо впливу на те, що відбувається в замку. Нічого не можемо зробити. Наша надія – студенти – мудрі люди, їм треба розповісти правду, як то повинно бути” – переконував Слуга. Король погодився. З того часу Слуга все частіше був в Університеті, аніж в замку.

“Король нічого не робить для гномів! Так не може бути!” – студенти були обурені. На лекції був один із королівської старшини. Слова Слуги заімпонували йому, бо наважився критикувати короля. Попросив Слугу, щоб той показав йому, що робиться в департаменті гномів.

“Тут немає чим дихати! Стільки пилюки, паперу!” – кричав вражений мудрець. “Так. Листів забагато, а читають вони їх повільно” – відповів Слуга, вказуючи на замкнені двері кабінетів у другій частині департаменту. “Король не дбає про своїх слуг. Кабінети брудні, ніхто нічого не робить з тими листами гномів” – показував кімнату. “Чий то кабінет? Чому на дверях нема іменної таблички?” – задумався мудрець. Слуга відповів – “Бандити! Ті, з другої частини департаменту, мало того, що повільно читають, ще й крадуть!”. [Насправді то був кабінет Слуги, іменну таблицю він сховав під стосом паперів гномів].

“Старий дурень! Дався обдурити!” – знову пролунав глузливий сміх.

 

Королівська рада

Старшина може позбавити влади короля, але є Рада. З нею теж треба жити в згоді.

“Шановна Королівська Радо. З великим занепокоєнням спостерігаю, що діється в департаменті гномів. На щастя, є один Слуга, на якого покладаю надію, і даю йому свою рекомендацію” – звернувся мудрець до Ради.

“У всьому винен король. Він призначив поганого керівника департаменту гномів. Листів щоразу більше, а він нічого не робить. Гноми нарікають на департамент. Це соромить наш Замок і королівство” – Слуга переконував королівську раду.

 

Велике зібрання

“Шановна Радо старців, шановна Королівська Радо, шановний народе, шановні гноми! Листів щоразу більше, я на то не впливаю. То вина короля! Нічого не робить. Погано керує департаментом!” – Слуга виголошував промову. У залі, де був трон, і де зібралися всі найважливіші люди замку, всі слуги, крім короля, було чути голосне браво.

 

Миші

У кабінеті Слуги через дірку в підлозі зі замкової пивниці почали приходити миші і одразу почали гризти листи гномів. З’їли сторінки, на яких чорним чорнилом було написано: “дозвольте мені нормально жити!”, “то не для себе прошу, стараюся для своїх дітей”, “шановний Слуго, дуже прошу допомогти…”. Зібрання тривало дуже довго. Голосні оплески і викрики налякали мишей, тому вони почали ще швидше гризти папір. З’їли все, на підлозі залишилася лиш іменна таблиця Слуги. Гризуни через щілину прочинених дверей розбіглися іншими кабінетами. Листи гномів, що були за зачиненими кімнатами, вціліли.

 

Гноми

Водночас перед замком зібрався небачений досі натовп гномів. “Королю! Скільки ще можна чекати!” – долинали звідусіль крики. Вони не знали, що гризуни з’їли їхнє право на мешкання в королівстві. Серед гномів у черзі перед брамою стояла сім’я. Листи жінки і дитини були знищені, а от чоловіка лист залишився. Невже жінці з дитиною доведеться повертатися в країну війни?

“Браво! Мудрого Слугу на короля! Мудрого Слугу на короля!” – звучали вигуки в залі.

І лиш кілька слуг заховалися в куточку і мовчки собі думали про долю народу, гномів, королівства.