Зайченя Бонні

Зайченя Бонні, не розумів чому він завжди один і ніхто з ним не хоче дружити.

Він смакував конюшиною, яж раптом побачив, що біля великого дерева ведмежа та бобрик граються у піжмурки. Він чув, як їм було весело, як голосно вони сміялись, коли знаходили один одного. Йому дуже кортіло погратися зі звірятками й вони були не проти, але коли ведмежа знайшло зайченя, Бонні почав плакати, злитись, звинувачувати його. Звірята засмутились тим, що їхня гра перестала приносити задоволення, тож вони вирішили гратися без Бонні

Настала ніч. Зорі світили ясно й на луг вийшли лисичка зі своєю подружкою білочкою. Вони бігали серед лугової трави й в небо здіймались світлячки. Подружки ловили їх у свої лапки, змагаючись хто більше їх впіймає та світлячки лоскотали своїми тоненькими лапками долоньки, через що дівчатка підстрибуючи пищали та відпускали комашок на волю.

Бонні вже забув про свою злість і побіг до лисички з білочкою. Вони веселились. Зайчик бачив, що дівчатка справно ловлять світлячків і він забажав наловити їх так багато, як ще ніхто ніколи не ловив. Тож, коли вони бігали по лугу або світлячки здіймалися в небо, Бонні почав розштовхувати дівчаток аби наловити найбільше світлячків вдаючи із себе крутого. Дівчаткам це не сподобалось, їм було боляче та образливо, але Бонні не зважав на них і замість вибачень продовжував хизуватись уловом. Лисичка і білочка тихо пішли додому. Він все бігав по лугу серед світлячків, зупинився вхопити свіжого повітря та не помітив дівчаток біля себе.

Тиша… Лиш вітер колише траву. Зайченя оглянулося довкола з надією побачити їх, але марно… Бонні попрямував додому

Вже ставало прохолодно, опускався туман, виднівся його будиночок, лишилось лиш перейти місток. Бонні зажурився, поглянув на водичку і побачив як дружно виринають рибки із води, як водомірки гуртом бігають по водичці, навіть жабки скрегочуть хором.

— «Чому ніхто не хоче зі мною дружити? Чому я сам!? Чому мене не люблять!?» — розмірковував він уголос.

— «Це ти не вмієш дружити, хочеш друзів — зміни себе».

— «Хто це?» — знервовано запитав зайчик.

— «Я, Лу, місячна пташка».

— «Чому ти так сказала? Поясни».

— «Ти хороший зайчик, але тобі потрібна допомога, лише трішки попрацювати над собою».

— «Тобто працювати над собою, що це означає?»

— «Це означає, змінити свою поведінку й реакцію. Давай я тобі дещо покажу».

Лу підлетіла до зайченяти та жестом показала йому залізти до неї на спину. Бонні міцно взявся за її крила і вони здійнялися в небо. Вона зробила кілька обертів і він побачив себе та звірят біля конюшини.

— «Що? Що це таке? Я був тут вранці! Як ти це зробила?»

— «Не зважай… Подивись уважно на себе та свою поведінку».

Вона підлетіла до звірят ближче

— «Я йду шукати, — почувся голос бобрика, — ура, я знайшов Бонні, тепер він шукає».

— «Що? Ти махлюєш, я бачив, як ти підглядав».

— «Я не підглядав!» — обурено мовив бобрик. 

— Чому ти мене шукаєш? Я знайшов собі чудову схованку, а ти все зіпсував».

— «Це ж просто гра Боні». 

— «Іди шукай ведмежа, нехай він шукає». 

— «Але я знайшов тебе першого». 

— «Що сталося друзі?» — знервовано запитало ведмежа.

— «Мабуть, нам краще гратися без тебе Бонні» — мовив бобрик. 

— «Ну і нехай».

Бонні поглянув на Лу

— «Що скажеш Боні?» 

— «А що тут казати? Вони граються нечесно».

— «Чому?»

— «Тому що він знайшов мене першим».

— «Так, першим, але це не змагання, це гра. В гру грають для насолоди, а не для перемоги. В піжмурках завжди хтось шукає і хтось ховається. Спочатку шукав бобрик, а потім шукатиме хтось із вас. Наступного разу спробуй не звинувачувати звірят і змушувати грати за твоїми правилами, а грайте за правилами, завчасно обговоривши їх. Потрібно вміти правильно програвати. Так, це не просто, але це змінить тебе і ставлення звірят до тебе».

— «Ти думаєш вони захочуть дружити зі мною?»

— «Звісно, але тобі потрібно з ними поговорити та не сприймати поразку за образу».

— «Добре, я спробую, а якщо не вийде?»

— «Я вірю в тебе».

Вони полетіли далі й через кілька секунд вони опинилися на лузі.

— «Я не хочу бачити їх, вони мене покинули, — пробурмотів Бонні». 

— «Як гадаєш чому?» — запитала Лу.

— «Тому що, вони заздрили, що я назбирав більше світлячків».

— «Лу посміхнулася і мовила — поглянь на себе».

— «Я ловлю світлячків, як білочка та лисичка, на що тут дивитися?»

— «Так, але як саме ти це робив?»

— «Десь серед трави почувся голос білочки, — ай, як боляче — почала плакати лисичка».  

— «Ходімо швидше тільки тихо, поки він не набив».

— «Я їх не бив, — сказав Бонні — вони це вигадали»

— «Ні, це так! Ти просто хотів бути кращим за них та не побачив, як завдав їм болю».

— «Але ж я не хотів…»

— «Скажи їм про це, попроси вибачення і будь обачним. Розумієш ти вважаєш, що тебе не люблять, але це не так. Бонні, ти самотній не тому, що з тобою не хочуть дружити, а тому, що ти не вмієш цього робити».

— «А як мені навчитися дружити?»

— «Будь чесним, проси вибачення, будь ввічливим і не ображай». 

— «Я зрозумів, але в мене не вийде».

— «Я завжди буду з тобою, як вітер, я допоможу тобі».

Пташка принесла його додому. Бонні розмірковував над словами Лу і не помітив як настав ранок. 

— «Можливо звірята знову граються серед конюшини» — подумало зайченя.

Він швидко одягнувся, поснідав, почистити зуби та пішов до звірят, але ведмедика та бобрика там не було. Бонні засмутився і  вирішив знайти лисичку та білочку, схопився з місця і побіг на луг. Біжучи лісом побачив як бобрик, ведмедик, білочка і лисичка граються у квача. Зайчик підбіг до них.

— «Друзі я хочу теж грати з вами. Вибачте мені, будь ласка».

Звірята подивились одне на одного і погодились. Вони разом придумали правила і коли зайченя починало злитись дув легенький вітерець, Бонні згадував поради Лу. Друзі разом вчились допомагати одне одному, не ображатись, коли програвали та просити пробачення.

Ілюстратор А. Тіщенко

Зайченя Бонні

Добрі вчинки запалюють зірки

Зайченя Бонні

Діти грають у війну (аудіоказка)

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->