Феєчка та Бджоленя

Одного квітневого ранку маленька феєчка стомлено примостилася на тоненькій травинці. Фею боліли ніжки та прозорі крильця. Росинка, так звали фею, кожного дня у передранковій тиші перевіряла чи всі крапельки роси на своїх місцях, адже з першими промінчиками сонця роса повинна сяяти діамантовим блиском! Феєчка облітала кожну квітку, зазирала під кожен листочок своєї галявини, а потім, коли справа була закінчена, засинала в одній з квіток.  Піклування про свою домівку приносило Росинці ні з чим не зрівнянне задоволення.

Враз з дальнього краю галявини почулося тихеньке дзижчання, яке щомиті гучнішало. Росинка одразу впізнала свого найкращого друга – маленьке Бджоленя. Феєчка ледь не забула, що сьогодні вони вирушають у подорож на галявину, де, за словами Бджоленяти, росли надзвичайної краси квіти, такі, яких Росинка ще ніколи не бачила!

Бджоленятко зробило кілька кіл над феєю, а потім радісно вигукнуло:

–          Подружко-Росинко, вирушаймо на Галявину Квітів!

Феєчка спробувала розправити свої крильця, але вони лише ледь затремтіли.

–           Пробач, друже. – сумно промовила Росинка, – але в мене немає сил літати. Я надто стомилася… – На її очах з’явилися великі сльозинки: фея дуже хотіла побачити чудові квіти, але більше вона шкодувала, бо підвела найкращого друга, який так хотів показати їй дивовижу.

–           Феєчко, не плач, будь ласка! Сідай мені на спину і я донесу тебе на галявину!

Фея лише гірко посміхнулася:

–          Але ж твої крильця ще дуже слабкі!

–          Коли моєму другу потрібна допомога – я завжди сильний! – відповіло сміливе Бджоленя.

Отож Росинка сіла Бджоленяті на спину і вони полетіли на незвичайну галявину.

Феєчка найбільше за все любила квіти, а вони любили її, частуючи Росинку найсмачнішим нектаром.

Коли Бджоленятко з феєчкою дісталися галявини – Росинка не змогла повірити своїм очам: великі і маленькі, золотаві, пурпурні, небесно-блакитні, помаранчеві квіти рясніли навкруги! Над ними літали метелики з фантастичними візерунками на крильцях і полохливі бабки. Звідусіль лунало цвіркотання коників і казкові співи птахів.

Цілісінький день Росинка мандрувала від квітки до квітки, розмовляла з кожною, просила гусінь-шкідницю не псувати ніжніх квіткових пелюсточок. Бджоленя гралося у наздоганялки з метеликами і у хованки з кониками. Лише коли сонце почало хилитися на захід, Росинка зазбиралася на рідну галявину.

–          Росинко, залишся з нами! – загомоніли чарівні квіти. – Ще ніхто не був до нас настільки лагідним та дбайливим!

–          Живи на нашій галявині! – зацвіркотали коники і метелики згідно закивали голівками.

–          Я даватиму тобі найсолодший нектар і ти відпочиватимеш на найніжніших моїх пелюстках! – обізвалася Золотава Квітка.

Феєчка посміхнулася і обвела дивовижну місцину поглядом.

–          Пробачте, друзі, але на мене чекає мій дім – моя галявина, яка помре без турботи, та й я не зможу існувати без неї. Нехай там немає настільки прекрасних квітів і дружніх мешканців – я дуже ціную свій рідний куточок.

–          Ти дуже мудра фея. – сказала Блакитна Лілея. – Твоїй галявині дуже пощастило з такою помічницею! Ми завжди раді тебе бачити серед нас, тому прилітай до нас частіше зі своїм другом!

Росинка щиро подякувала своїм новим друзям за теплий прийом і з жалем покинула Галявину Квітів разом з Бджоленятком.

Ледь друзі дісталися свого дому, Росинка знесилено опустилася на невеличку ромашку і через мить вже спала таким міцним сном, яким можуть спати лише феї. Їй снилось, наче весь ліс перетворився на яскраву галявину квітів, і сама вона була неймовірною квіткою з сотнею різнобарвних пелюсток, а довкола кружляли такі гарні метелики…