Загублена писанка

Трапилась ця пригода у передвеликодній вечір. Маленька Катруся сиділа на лавочці біля хати і розписувала яєчка. Кошичок для посв’ячення уже був готовий. Дівчинка все туди поклала: і пасочку, яку спекла їй мама, і ковбаску, хрін, трошки масла, шматочок шиночки, прикрасила зеленню і квітами. Тільки писаночок не хватало. От тепер сиділа розклавши пензлики та фарби на лавці і виводила дивні узори. Завтра зранку вона з батьками понесе найкращий кошичок у церкву, щоб осв’ятити.

Катруся дуже старалася, виводячи узори на яєчку. І не помітила, що писаночка, яку вона щойно розписала й поставила на лавку, помаленько покотилась по лавці й упала в траву, потім далі по горбочку. А Катруся розписала усі яєчка та й пішла у хату не помітивши, що одного немає.

Котилась-котилась писаночка і прикотилась до будки, де жив песик Сірий. Та й стук до його стінки. Сірий злякано вискочив. Дивиться перед його будкою лежить щось маленьке, кругле і кольорове.

– Кістку господар кинув, чи що?  – понюхав. – Ні, м’ясом не пахне. Я такого запаху не знаю, напевно камінчик, тільки дуже дивний якийсь і кольоровий. Нащо мені тут камінців перед будкою? Відкочу його до кота Мацика, нехай він морочиться.

Так і зробив. Кіт Мацик мирно спав, скрутившись клубочком біля хати. Сниться йому мишка, ніби він грається з нею, а вона він нього утікає. Раптом чує щось муляє його у лапку. Прокинувся Мацик і бачить, що біля лапки наче яєчко лежить. Та якесь дуже кольорове. Такого кіт Мацик не бачив, коли заходив у курник.

– Що ж з ним робити? Може погратись? Мишки ж все одно немає. Пограюсь я яєчком.

І почав кіт лапками яєчко катати туди-сюди, туди-сюди. Наче з мишкою грається. Та скоро ця гра набридла.

– Ні таки мишка краще. Вона жива і утікає так цікаво, а тут що, лише котиться і все. Піду я, мабуть, мишку зловлю, а яєчко до курей віднесу. Напевно, вони його загубили.

Прикотив до курочок.

– Ось, тримайте, кури. Це ви десь загубили.

Розквоктались кури, позбігались дивитися, що ж це таке котик приніс. Якесь мальоване, чудне.

– Це твоє Рябенька, – сказав впевнено півник, – ти також така, наче розмальована. – Бери і висиджуй.

– Так – так – так, твоє, твоє, – заквоктали кури.

Ну що ж робити Рябенькій? Сіла на яєчко. Сидить, сидить, а воно холодне. До півночі сиділа. А кури тільки запитують – ну що там, зігрілось? Буде з нього курчатко?

Так і просиділи кури над яєчком. І очей не стулили.

А надранок почули дзвін Великодних дзвонів у церкві, що початок великого свята звіщали і людей у церкву на освячення закликали.

– Великдень! Великдень! – загуло на подвір’ї. Тепер усі здогадалися, що то було за яєчко мальоване. І песик Сірий, і кіт Мацик, і курочки з півнем.

Зібрались вони біля порога хати з писанкою. Чекали свою господиню, яка завжди годувала та доглядала їх. І коли Катруся з батьками виходила з кошичком, щоб іти у церкву – урочисто віддали їй мальоване яєчко.

– Дякую, мої любі. Саме цієї писаночки мені не вистарчало. Я шукала її весь ранок. Тепер я освячу у церкві її і поділю між вами. Ви її врятували.

Катруся поставила писанку на вершечок у кошичок і понесла у церкву. А після освячення усі мешканці двору скуштували свячену писаночку, яку вони врятували. І були від цього дуже горді та щасливі.