Наталія Клевцова

– Я хочу такий візерунок, щоб перемогти на конкурі, — загадала собі майстриня. Вона узялась до створювання візерунку на вишиванці. В Петриківці конкурс на кращу українську вишиванку з нагоди річниці створювання селища відбудеться в вересні, «Петриківський дивоцвіт» називається, треба поспішати! Мить – вона вколола палець, краплина крові впала на тканину. – Треба негайно обробити, – вирішила майстриня і вийшла з кімнати. – Що ти накоїла, – зафиркали нитки на голку. – Я така від пригоди, навмисно гостра, щоб вам за мною легше було крізь тканину проходити, візерунок свій виводити. –...

Жінка винесла сміття в великому пакеті, а в іншій руці був пакет із залишками хліба для птахів. Крихти хліба вона поклала до пластикової годівнички біля контейнера, щоб голуби могли скуштувати. А пустий пакет скрутила й викинула до контейнера. Вітер підхопив пакет і поніс догори, бідолаха зачепився за дерево. –  Не дістати, –  похитала головою жінка і пішла в дім. Вітер наповнив пакет повітрям і запустив у небо. –  Яка височінь, –  злякано промовив пакет. А його несло й несло далі. –  Починаю нове життя! – прийняв рішення пакет і перестав...

Ця крапелька води, на перший погляд, була такою як її подружки: містила два атоми гідрогену і один атом оксигену. Але якщо придивитися ближче, можна було побачити, що вона вміла думати і діяти. А ще дуже хотіла стати потрібною. Разом з подружками так приємно подорожувати у хмарці в очікуванні нових вражень! Цікаво, куди їх віднесе вітер? Штормовий вітер налетів зненацька і поніс маленькі краплинки з великою швидкістю. – Ой, як паморочиться голова, –  кричали крапельки. Вони швидко наздогнали іншу хмару і зіштовхнулись. Все змішалось, наша крапелька вперше бачила, як злякані подружки...

Кімнатні рослини визирали у вікно.  Вони побачили, як весняна травка, а за нею і сонячні  кульбабки, тягнуться до сонця. – Які вони самостійні, – замилувалась півонія. – Ні, це нам пощастило, – заперечила дифенбахія чарівна. – Ми живемо просто розкішно, не треба ні про що піклуватися, завжди дають чисту водичку, –  простодушно додала фіалка. – Точно, нас поливають і доглядають, – дифенбахія почувала себе головною в цій кімнаті. Двері відчинились і до кімнати ввійшли мама з донькою. – Поставимо його до інших квітів, доню. – А наші квіти не будуть...

— Готуйся, Людонько, буде тобі День Народження! — оголосила мама і поставила в холодильник величезний торт, зроблений на замовлення. Люда зааплодувала від радості в долоньки. Ура, їй сім років! Треба Валерці сказати! Вона побігла до сина сусідів, вони з Валерою товаришували, йому в квітні місяці вже виповнилось сім, ходить гордиться, а восени вони підуть в перший клас. — Валерка, приходь до мене на День Народження, мама дозволяє! І батьків твоїх вона вже запросила телефоном! — А торт буде? — На замовлення зробили! Мама поставила в холодильник. — А як його...

Жили собі чотири брати – Тихий, Атлантичний, Індійський та Північний Льодовитий океани. Жили добре, не сперечались між собою. Та ось до них завітала красуня — Зірка з неба. Вирішила вона своєю вродою помилуватися в водному зображення, як в дзеркалі. Побачили її брати і покохали до нестями. Почали один перед одним хвалити себе, показувати силу-силенну. Тихий океан розмовляв неголосно, але поважно. Він же найбільший за площею, глибиною та віком. — Виходь за мене заміж, красуня, я хоч і старий, але мудрий – подарую тобі Маріанський жолоб. Я найбільший, маю двадцять п’ять...

Зелений диван стояв у центрі кімнати. Його використовували всі мешканці квартири, тому що він був такий зручний, із закругленими формами та м’яким наповненням. Тут кожного дня  відпочивав хазяїн квартири, батько частенько лежав з газетою в руках і мріяв. А його діточки, Мила і Ліля, коли приходили з дитячого садочка, могли пострибати на дивані. А диван боявся, що трісне і стане непотрібним. Ввечері бабуся вкладала діточок спати, сама сідала на «зеленого друга» і дивилася своє кіно. А диван все терпів і мріяв. Мріяв вирватися звідси і мандрувати. Прийшло літо. Природа вбралася...

На зупинці стояли дві матері зі своїми первачками. Хлопці жваво спілкувались. Та ось підійшов автобус. Першим вбіг Андрійко, кинув оком і побачив усього два вільних сидіння. Він усівся біля вікна і махнув Микиті. Хлопці добре вмостилися. Слідом зайшли їхні мами. Микита миттю встав з сидіння.  — Сідай, мамо! Мати  Микити сіла і посмішка з’явилась на її обличчі. Андрійко сидів і дивився у вікно.  — Мамо, глянь, сказав Андрійко — он у вітрині нові ролики  поставили. Ти ж мені їх купиш?  У автобусі стало тихо. Матері Андрійка стало боляче, але вона...

Дівчата стояли колом і вихвалялись. — У мене бабуся працює в інституті, вона багато знає. — А у мене в лікарні, вона хворих лікує. — Лара, а ти чого мовчиш? — А у мене бабуся на пенсії, — відповіла дівчинка. — Що, серіали дивиться? — Та ні, не до того їй. Вона піклується про нас. А пиріжки в неї які смачнючі — «двадцятихвилинки».  — Як це? — поцікавились дівчата.  — А моя бабуся встигає робити їх за двадцять хвилин. Приходьте наступного дня — самі скуштуєте.  — А от і прийдемо...

Довго не було снігу цієї зими. Якось несподівано похолодало, вранці ми прокинулись і не впізнали Землю. Вона ніби одягла нову сукню, причепурилась. Кожен, хто виходив на двір, мружив очі від навколишньої білизни. Дихати було легко-легко, а повітря свіже і морозне. Сніг — це радість не тільки для дітей, а й для дорослих. Мабуть, тому всі й «висипали» на двір.  — Діти, зробимо Снігову Бабу, вона буде тут господарювати.   Снігові кулі котилися з усіх боків, маленькі кульки перетворились на величезну кулю. Потім ще одну, і ще. — Марисю, принеси моркву! —...