Наталія Клевцова

Справа була восени. Висаджені весною дерева відчували подих холодного вітру, зранку морозець тихенько торкався алеї молодих дерев серед яких був і Гінкго Білоба. Він був чужинцем, єдиним представником між папоротями та хвойними. Унікальний, бо представляє один вид, один рід і одну родину. А друзів не мав. Сусідні дерева тільки роздивлялись на нього і щось нашіптували одне одному, скидаючи своє листя. А Білоба нічого не скидав, чекав, а одного ранку дерева прокинулись і побачили, що він віддав свої листя усі одразу, стояв у купі опалого листя, хитав гілками дерев в такт...

Тарас відверто сумував, сидячи за п’ятою партою. І головне — сам туди напросився, бо не хотів знов почути: — Товстун, пригнись, не видно за тобою. Або оце: — Жиртрест, головний жиропас. Смуток клубком сидів десь всередині й тільки щільно зімкнені кулаки видавали напруження. Він тримався з останніх сил, чекав на літні канікули, щоб попрощатись з сьомим “Г” і перевестись в іншу школу. Задзвонив дзвоник. Перерва. Наступним уроком мала бути фізика, його улюблений предмет. — Ти не підеш на перерву? — до Тараса підійшла Тетянка з якою він раніше сидів на...

Плигала білка з дерева на дерево, зачепилась за поламану гілку і впала. Лежить в купі пожовклого листя наче на пуховій перині й не ворушиться. А коли до тями прийшла, зрозуміла, що грошики знайшла. Хтось у листі заховав жовті, круглі, блискучі монетки. Як підскочить вона від радощів: — Та в мене тепер багатство є, що захочу — отримаю! Іде собі лісом, до інших звірів жартує, грошиками перебирає, з усіх працівників глузує: — Що, працюєте, звірята, а я поки буду спати — відпочивати. Спить і вдень, спить і вночі, живе зовсім не...

Дика груша росла на межі між двома городами, в цьому місці забору не було, дерево було кордоном сусідських сімей Чимерис і Скляренко. Хоч вони не дуже товаришували. Навесні розквітла груша ніжним цвітом. Настало літо і квіти перетворились на маленькі лампочки, які можна куштувати. Та сусіди були заклопотані ділами по городу і не помічали змін. Засумувала груша. Все змінилось наприкінці липня, коли й до одних, і до інших сусідів одночасно приїхали гостювати онуки. Через якихось пів години й Василько, і Микита були на дереві. Тут і з’ясувалось, що вони обоє полюбляють...

— Знов сваряться, — тринадцятирічна Христинка повернулась до братика — Юрасика дуже сумною. — Вони ж обіцяли більше ні в якому разі, ми повинні це зупинити, — підтягнув Юрасик окуляри ближче до очей і якось спалахнув, — Є ідея! — Згодна, навіть не роздумуючи, — схаменулась і підбігла до нього ближче Христя,— тільки кажи на вухо, щоб вони не почули. В нашому класі є Іванка, ось хто дійсно модниця-сковородниця! (Треба додати, одинадцятирічному шестикласнику вона подобалася так, що він ту обзивалку сам вигадав.) Вона сказала, що в них вдома «подушка-валик довга»...

Спочатку довго не спалося, а потім заплющив очі тільки на мить  і одразу настав ранок. Восьмирічний Миколка просунув руку під подушку, точно, подарунок вже Є! Але не омріяний металевий літачок, а тільки пакет цукерок та пляшка помаранчевого соку. Не так сталося, як бажалося. З розпачем почав жувати цукерки, одну за одною, аж пити закортіло, тож і сік відкрив, а він кислючий після солодощів, закрутив і як жбурне, у стіну навпроти поцілив. Голосно вийшло, за мить до кімнати дід Микола зайшов. — Зі святом, онучку, з Миколаєм тебе! — Навзаєм. Ви...

Дівчинка сиділа на лавочці. Вона тільки-но переїхала до цього дому. До неї підбігли діти, які кожного дня виходили поспілкуватись разом. — Пішли з нами грати! — Я не можу зараз, — спокійно відповіла дівчинка. — Дуже гордовита, — зробила висновок Еля, ватажок перегонів, і діти побігли собі далі. Артем залишився. — А чому ти не можеш зараз з нами грати? — тихенько запитав він. Неначе вголос таке казати було не можна. — В мене травма коліна, готуюсь до планової операції, тож побігати зможу через рік, в кращому випадку. — Не...

Жили собі працьовиті люди в маленькому селі. Все найкраще для спокійного існування давала їм родюча земля і Середземне море. І не думали вони про зброю, бо мирно жили собі. Тож коли прийшли вороги, не виявилось в них захисту від тієї біди. Чорною хмарою насувалось військо вороже. Встав серед поля Маттео і каже: — Треба захистити наш край від нападу! — Як же ми це зробимо, в нас навіть зброї немає! — Не бійтеся, люди, нам допоможе наша земля і сила природи! Тому що в нас нашого не забрати! Тільки будьте...

Гучна компанія насолоджувалася відпочинком на природі. З дому були  принесені заготівки для канапок, ковбаска, нарізаний сир і засмажені котлетки. Тож швидке сервірування одноразовим посудом і — все, пригощайтесь! Білочки та зайчики, серйозний їжак та навіть злий вовчисько виглядали здалеку й облизувались. Смакота! Через дві години люди пішли додому, батьки чотирирічного Максимка зібрались раніше, тому що хлопець втомився, навіть смоктальну цукерку, яку йому запропонував дядько Сергій, упустив у траву. Хотів було підняти та мама каже: — Хай лісові звірі скуштують, збирайся! Пляшки та серветки було зібрано в пакет для сміття, його...

— Хочу пончик! — повторювала Ганночка по дорозі від поліклініки. Сьогодні дванадцятирічна дівчинка була з мамою на прийомі у педіатра. — Але доктор сказав, що тобі треба скорегувати меню, щоб вага залишилась в нормі. — Але я хочу цей солодкий смажений пиріжок з отвором посередині. Особливо мені до смаку отой, з шоколадною глазур’ю. Вони як раз проходили вздовж кав’ярні «Понч», яка славилася тим, що всім охочим випити кави на додачу клали пончик, смак якого змінювався кожен тиждень. Можна було попасти на тиждень ванільних, шоколадних або горіхових пончиків. Ціна кави була...