Настало тепле літо. У ясному небі яскраво сяяло сонце. Зайченя Побігайчик та його друзі: лисеня Лиско, ведмежа Лапко та вовченя Сірий вибігли на широку лісову галявину. Галявина була рівна-рівнесенька, наче стіл. На ній росла густа зелена трава. – Гляньте, – захоплено сказав один із приятелів, лисеня Лиско, роззираючись довкола, – ця галявина – справжнє футбольне поле. Отут би нам м’яч поганяти! Звірята глянули на зайчика Побігайчика: адже лише у нього з усієї компанії удома був справжній футбольний м’яч. – Гаразд, – погодився зайчик Побігайчик. – нумо набирати футбольну команду! Чутка...
Taras
Далеко-далеко у морі є маленький острів. Такий маленький, що на ньому росте лише кілька кокосових пальм. Час від часу на обрії з’являється корабель, минає острівець, не зупиняючись, і пливе собі далі. Вдень над островом світить гаряче сонце, а вночі у небі сяють зірки – величезні і яскраві. На пологому березі острова була собі маленька піщинка. Вона лежала непорушно, поруч із десятками й сотнями своїх посестер, інших піщинок. А ви, певно, знаєте, як це нудно – годинами сидіти чи лежати, нічого не роблячи! От і піщинці було дуже нудно. Їй хотілося...
Пригоди ведмежульки та борашки Казочки для зовсім маленьких Потап і Настуся давні друзі. Вони знайомі з самого дитинство. Можна сказати, що познайомилися ще в дитячому візочку. Кожного дня вони зустрічаються та разом пізнають казковий світ через пригоди. Настя: Привіт Потап! Потап: Здорово Настуня! Потап: Що будемо сьогодні робити? Настуня: Пропоную зварити смачний борщик, Потап: Борщик? О я це люблю, це дуже смачно та корисно, але нажаль не вмію, Настуся, а ти вмієш? Настя: Звісно вмію, кожна поважна борашка вміє варити борщик. Я тобі все докладно розповім, а ти, головне...
Казки Євгена Маєвського
Єдиний випуск програми “Вечірня казка” (1984 рік) з улюбленцем дітлахів Дідом Панасом, який зберігся в архівах Національного телебачення. Адже дід розказував всі казки наживо, у прямому ефірі без будь-яких попередніх записів.
Розплющивши очі, маленька Мурашка зрозуміла, у якому вона лайні. Під ніжками аж чавкало. Стежечка, яка вела з галявинки до дерева раптом закінчилася і маленьке створіння гепнулось у яму. І як тепер з неї вибратись – комашка не знала. У ямі , звісно, вона не вперше, але ті були не такі глибокі. Та й здавалося, Мурашка вже навчилась ходити по лісу і в таку халепу вже не потрапить. А тут на тобі . — Ну от і все. Подумала вона. Який сенс жити у цій темряві. Усе скінчилося. Виходу немає. Довкола лайно,лайно,...
Три, два, один! Зернятка з гуркотом посипались додолу. Золотокосі курчата, які, затамувавши подих, чекали на цей ритуал, кинулись підбирати. Так їхній день починався і так завершувався. Хто цей білий бовван, з якого двічі на день сипалась пожива — курчата не знали. Це мама, чи й того більше, божество — думали дурненькі малята. Вичищати ретельно пір’ячка, згрібати на купку зернятка, правильно квоктати курчата вчилися з ранку до вечора. І все заради одного: почути похвалу від свого божества, а може й більше – золоту зернинку – нагороду для най-най-най. А бовван і...
Шурхіт олівця по паперу розбудив гумку для стирання. — Художник прокинувся, — подумала вона і розплющила очі. Художник, зодягнутий у білу хламиду, з беретом набакир стояв перед мольбертом. Чіткі і різкі лінії спліталися докупи і вже можна було розгледіти, що з’являється на полотні. Ось в куточку зіщулилась маленька дівчинка. Їй страшно. Набешкетувала. Поруч — розлючена мама. В очах і злість, і розпач: доня знову поламала іграшку, знову щось зіпсувала. А це грошей коштує. А їх катма… Ех, віддати б тебе в інтернат… Гумка здригнулася від раптово навіяного образу. Знову чорний колір, — зітхнула вона....
Жив-був гудзичок. Він був невеличкий і жив у коробці для шиття, де було багато таких, як він, ґудзиків, різних кольорів і форм. А ще там жили нитки, голки та різні замочки та гачечки. В коробці було тісно, і вирішив ґудзик піти. Вискочив з коробки на підлогу та пішов до дверей. От він і надворі. Як тут гарно! Літо, пташки щебечуть, травичка зеленіє та ще й квіти! Вийшов він на дорогу та й пішов. Іде, іде, прийшов до лісу. Тут назустріч зайчик-пострибайчик іде. -Привіт! Ти хто? – запитує зайчик. -Я –...
Тут у котячому раю мені сказали, що у котів є 9 життів. Але, звичайно, не в прямому значення «9 життів», а 9 моральних, духовних перевтілень. На землі я ніколи про це не чув. Тоді я замислився чому вони обійшли мене стороною? Хіба я не такий же кіт, як і всі інші? Я знову почав аналізувати своє життя. А потім зрозумів, що і справді у мене було 9-ть життів. Ви ще не здогадалися які? Я розповім. Закінчення мого першого життя відбулося тоді, коли я покинув Коту і старе місце проживання. Тоді...
