Помічники пам’яті

Олексійко повернувся додому похнюплений. Відкинув убік портфель, і задумливо сів біля дзеркала.

— Синку, кепські справи? – обіймаючи, поцікавився батько. – Які проблеми, козаче, може спробуємо якось розв’язати їх разом?

— Та ось вчителька сказала, щоб я зарубав собі на носі,  що як ще раз запізнюсь…от я й вибираю, де б це на тому носі зарубати, – зі сльозами на очах прошепотів.

Батько посміхнувся:

— Ось бачиш, не така вже й страшна твоя проблема. Бо кажучи “зарубай на носі”, мають на увазі – запам’ятай. Цей вислів дуже-дуже давній. Коли ще не було письма, люди, щоб щось запам’ятати, робили позначки на чомусь. Так для рахунку овець в стаді чи мішків із борошном ставили зарубки на звичайній палиці. Такі ж позначки робили і для рахунку днів. У Робінзона Крузо також був такий календар. От якраз від цього й походить – зарубати на носі. Носом називали якраз ту палицю, що завжди носили із собою.

— Тобто не ніс цей, що на обличчі, а ніс від слова нести?

— Правильно!

— Ой, як цікаво, тату, а були іще якісь помічники пам’яті?

— А ти сам згадай. Он  у нас на кухні на стіні висить мамин листочок-записничок, як він називається, пригадуєш?

Олексій миттю вибіг на кухню.

— Вузлички на пам’ять! То це також означає “щоб пам’ятати”?

— Так, синку.

— І у цього вислову також є своя історія?

— Аякже. Колись у Південній Америці жителі країни Перу користувались вузликовим письмом. І навіть зараз є такі пастухи, які знають цю мову.

— То вони замість літер малювали вузлики?

— Ні, для вузликового письма брали товсту мотузку, до якої прив’язували, мов китиці, кольорові шнурочки різної довжини. Чим ближче до товстої мотузки був шнурочок, тим важливіше було те, про що людина мала пам’ятати.

— А як же вони ним користувались?

— Кожен колір щось означав: чорний – смерть, білий – мир чи срібло, червоний – війну, жовтий – золото, зелений – хліб. А якщо шнурочок був безбарвним, то означав якесь число. Прочитати такий напис було дуже складно. Увагу слід було звертати і на товщину шнурків, і на те, як вони зав’язані, і де розміщуються.

— І діти ним користувались також?

— Вузликовій грамоті – “квігу“, навчали і дітей. В деяких інших племенах гуронів та ірокезів замість вузликів використовували намистинки  або мушлі, з яких робили цілі пояси, розпилюючи на частинки. У вождів цих племен зберігались мішки таких поясів.

— Тату, але ж зараз ми не користуємось нічим таким.

— Чому ж, всі кольори зберегли своє давнє значення і до сьогодні. Хоча б на флоті. З кольорових прапорців складено цілу азбуку, за допомогою якої перемовляються кораблі. А сигнали на залізниці? Це також кольорове письмо.

— Ти стільки цікавого мені розповів, я обов’язково розкажу друзям! – вже в дверях, одягаючись, вигукнув Олексій.

— От і зарубай такому на носі, – посміхнувся батько.