Історія про народження Жабчика

Четвертого травня родина Жабенко пережила справжнісінький буревій. Несподівано для всіх замість милої та гарненької донечки – жабочки пані Жабенко народила милого та гарненького синочка – жабчика. Оце так новина!

Пані Жабенко ридала, не приховуючи свого розчарування.  Вона вже давно придбала купу рожевих пелюшок і силу – силенну ляльок для майбутньої доньки. Для якої вона, до речі, встигла вигадати і чудове ім’я – Елеонора. Тепер це, звичайно, не мало жодного значення.

Пан Жабенко теж нервував. Йому було зовсім байдуже, хто у нього народиться – донька чи син. Тому він не розумів, чого так ридає його жінка, і усі схлипування та сльози навіть трохи його дратували.

— Любонько моя, – спробував він заспокоїти дружину, – подивись же, який він гарний! Та це ж найгарніше жабенятко, яке я тільки бачив у своєму житті! Подивись, у нього – твої очі!  А коли, він ще примружує ліве око та висовує язика – це ж викопана ти!

Пані Жабенко на мить припинила ридати та ретельно придивилась до жабчика. Він навіть здався їй трохи милим. Не таким милим, як донечка, але і таким, що сусідам показати не соромно.

— Він нічим не гірший за доньку, – запевнив пан Жабенко, – навпаки! Він не вередуватиме,  виросте сильним і сміливим та допомагатиме тобі!  Коли він підросте, всі питатимуть, що це за красень! А це ж наш, Жабенків син!

— Добре, нехай залишається, – погодилась пані Жабенко, – але його зватимуть – Елеонора! Я до цього імені вже звикла, і іншого собі не уявляю!

Пан Жабенко ледь не відкусив власного язика, почувши про таке. Він зовсім не хотів, щоб його сина звали Елеонорою. Тому він почав вмовляти свою жінку відмовитись від цієї безглуздої ідеї.

— Любонько моя, – промовив пан Жабенко, – так не годиться!  Елеонора – це ж дівоче ім’я! Якби ти назвала нашого сина Джеком або Томом я б все зрозумів, але Елеонора – це занадто навіть для тебе. Ти тільки уяви, як його  дражнитимуть інші жабенятка. Ти занапастиш нашому синові усе життя!

Але пані Жабенко залишилась невблаганною. Такий вона вже мала впертий характер, котрий успадкувала від  матері.

— Любонько моя, – сказав пан Жабенко, – на світі стільки гарних хлопчачих імен! От, наприклад, Джордж. А що, дуже гарне ім’я. Так звали мого троюрідного брата. Він був таким веселим і  кумедним. Сподіваюсь,  наш жабчик трохи піде у нього.

— Ні, мені не подобається. Занадто просто! – відповіла пані Жабенко.

Пан Жабенко заходився по кімнаті. Уся ця суперечка йому зовсім остогидла. Він понад усе любив тишу та спокій,   але як можна залишатись спокійним, коли твого сина зватимуть Елеонорою?

Пані Жабенко нарешті помітила у якому відчаї знаходиться її чоловік. Тому вона знов ретельно придивилась до жабчика, який мружив очі та дзвінко сміявся, гойдаючись у білій колисочці, сплетеної з квітів лілеї.

— Добре! –сказала пані Жабенко. – Його зватимуть Джордж – Елеонора! І це моє останнє слово!

Пан Жабенко дістав з кишені носовичка та витер піт, що проступив на його чолі.

— Нехай буде Джордж – Елеонора, – погодився він, – грець з ним!

Отак жабчик став Джорджем – Елеонорою. Він, звичайно, ще не знав, яка його спіткає доля, тому спокійно заснув собі у колисочці. Заснула і пані Жабенко, яка дуже перехвилювалась за цей день. І тільки пан Жабенко тихенько палив собі люльку та думав, що ж очікує на Джорджа – Елеонору у цьому світі. Але це вже зовсім інша історія…

Як принц закохався

Як принц закохався

Жадібні ведмежата

Жадібні ведмежата

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->