Дідів півник та бабина курочка

Десь за річкою, за низеньким перелазом жили собі старенькі дідусь з бабусею. Нікого на білому світі вони не мали — ні дітей, ні внуків, ні правнуків. Навіть корів­ки чи кізочки у них не було. У дідуся був півник, у ба­бусі — курочка.

Курочка кожного дня несла яєчко. Бабуся продасть яєчко — й виручить гроші на сіль, на мило, на гас*. А в діда грошей немає: яка йому з півня користь? Набридло бабі позичати зі свого добра дідові, й каже вона:

—      В тебе є півник. Най знесе і тобі яєчко.

Та не хотів півник знести яєчка. Розсердився дід і прогнав його.

Стрибнув півень на перелаз, закукурікав і помандру­вав у світ.

Іде дорогами-шляхами, селами-містами, шукає приста­нища. Перейшов він через широкий луг, перелетів й опи­нився в густому темному лісі. Зустрічає він ведмедя. Ведмідь і питає півника:

—      Куди ти йдеш?

Відповідає йому півник:

—      Прогнав мене дід, іду я до світлого царя найма­тися.

—      Піду і я! Буде нас двоє, легше до царя потрапимо, легше на службу станемо! — мовить ведмідь.

—      Ставай за мною! — каже впевнено півень.