Дідів півник та бабина курочка

Кинулось за півнем все царське військо, та півень не очікував, щоб йому голову відрубали. Він стрибав через луки і поля, через яруги, перелітав через ріки, скакав через гори. Ведмідь, вовк і лисиця — слідом за півником. У густому лісі залишився ведмідь, в глибокій ярузі залишилася лисичка, в лісі під кущем затаївся вовк.

Загубив по дорозі півник одного крейцера. Загубив би й інші коштовності, та близько була дідова хата. Півник стрибнув на вікно й закукурікав:

—    Кукуріку, простели, діду, плахту!

Тільки дід простелив плахту, півник трусонув криль­цями, почали з нього сипатися дорогоцінності. Сипались до тих пір, поки не заповнили всю хату.

Пішов дід до баби, позичив мірку, щоб поміряти свої скарби, коли вже полічити не зміг.

—    Для чого тобі, діду, мірка? — питає баба.

—    Вийняв я з ями картоплю, хочу поміряти! — від­повідає дід.

Та баба не повірила дідові. Дуже хотіла баба знати, яку-то картоплю буде міряти дід. Капнула на дно мірки смоли. Дід скарби міряв, і на дно мірки приліпився золо­тий крейцер.