Друзі, маємо новину. Ми оновили наш сайт. Тепер він працює швидше, став зручнішим для читання із смартфонів, отримав світлу та темну версії. Роботи ще тривають, але це вже дрібниці, сайт працює і дарує нові казки https://kazka.in/. Нагадуємо, що свої казки ви можете нам надіслати на скриньку ua@kazka.in, після публікації ми завжди надсилаємо автору посилання на казку у відповідь на листа. Дякуємо, вдалого вам мирного дня.
У дуплі старезного дуба багато років жила Премудра Сова. До неї за порадою дуже часто зверталися мешканці казкового лісу. Премудра Сова, здається, про все на світі знала і щедро поради свої роздавала. Якось до неї звернувся за мудрим словом маленький Павучок. — Шановна пані, — прокашлявшись, мовив малюк. — Порадьте, будьте ласкаві, що маю робити, як на світі жити? — Що саме тебе турбує, якої поради ти хочеш? — не зрозуміла Премудра Сова. — Даруйте, я так хвилююся, що розгубив усі потрібні слова, — знітився Павучок. — Річ у тім,...
Тільки-но Ослик Мося вийшов за поріг свого будиночка, одразу підтюпцем подався до хвірточки, що відділяла його подвір’я від дороги. Сьогодні у нашого Ослика особливий день — він, разом з усіма наймолодшими мешканцями ближнього лісу, отримав запрошення до «Лісової школи». «Цієї суботи, о дев’ятій годині ранку, на території «Сонячної Галявини», у тіні зелених дерев відбудеться перше заняття для звіряток-маляток. Будь ласка, приходьте!» — було написано у запрошенні. — Не спізнитися б! — подумав Ослик Мося і задріботів ніжками, прискорюючи кроки. Серед великої кількості маленьких звірят, що, мов горох, розсипалися по всій...
У синьому-синьому небі жила собі маленька, пухнаста, біла хмаринка. Тут було багато хмар та хмарин, і кожна з них мала свої справи та обов’язки. Всі вони були різними: одні грозовими, другі дощовими, треті сніговими, було ще й інших багато, правда маленька Хмаринка про всіх своїх родичів ще мало знала, бо не так давно народилася. Жили вони дружно та без суперечок до того часу, аж поки малій не скортіло запитати в когось зі старших хмар, хто з поміж них найголовніший. Ой, лишенько, що тут почалося! Кожна, з дорослих хмар, намагалася довести,...
— Сьогодні у нас відбудеться екскурсія в Ботанічний сад, — зробив оголошення класний керівник, — будьте уважними й дізнаєтеся нові факти зі світу Флори. В класі було тихо, ймовірно, що така екскурсія була всім до вподоби. — Зокрема, хочу наголосити про дотримання правил безпеки по дорозі до Саду. Йдемо по двоє, рівною колоною, дорогу переходити необхідно по зебрі. — Бідолашна зебра, оце як ми всім класом по ній тупотіти почнемо, вона ж не витримає! — пожартував і сам захихотів Данило Карасько, цей рудоволосий бешкетник кожного дня приносив до гімназії нові...
За далекими морями, за казковими лісами, на самому краю землі височіють чарівні гори. Багато років у хатинці біля підніжжя найвищої гори живуть брати-гноми. Кожного ранку, прокинувшись, умиваються, снідають, а потім беруть свої інструменти й вирушають працювати у гірські печери. Живуть гноми дружно, майже ніколи не сваряться, завжди старанно працюють. Добувають з-під землі вугілля, різні кристали, коштовне каміння та метали. Усе це вони віддають людям в обмін на харчі та тканини для своїх потреб. Одного разу гноми знайшли в печері незвичайний коштовний камінь. Ніколи раніше вони такого не бачили. Камінь за...
Солодка випічка дбайливо розкладена на дерев’яних поличках, вона має неповторний аромат і м’яка на дотик. Львів’яни з великою любов’ю створили місто, в якому щедро ллється кава і смакують солодощі. О десятій ранку поціновувачі тістових витворів проходять вуличками міста і займають вільні місця у великих і зовсім маленьких кав’ярнях, ласують смаколиками та залишають “чайові”, а може й “підвішену кавусю”, “дякую”. Замовляють фантастичні десерти, щоб побачити солодке мистецтво кондитерів. А підвішена, тобто сплачена кава дозволяє пригостити того, сам не знаєш кого. І знову впізнаємо загадковий Львів. Він зберігає казки й легенди, які...
Високо в горах, у печерах неприступних скель, аж там, де вершини в небі приміряють хмаринкові панамки, живуть брати Вітри з усього світу. Всі вони дуже заклопотані своїми справами, а до рідного дому, злітаються, щоб перепочити, набратися сил, і знову у мандри. Якось за вечерею наймолодший Вітерець промовив до братів: – Які ви щасливі. Усі такі поважні та сильні, робите безліч справ. Тільки з мене нема ніякої користі, – сумно зітхнув малий. – Чому ти так вирішив? – спитав найстарший брат Буревій. – Для того, щоб знати чи є з тебе...
Погожого зимового дня, тепленько вдягнувшись, білочка Руделька подалася на прогулянку. Вона зробила кілька стрибків і здивовано зупинилася роздивляючись навкруги. У лісі було біло й тихо, а під лапками сніг аж рипів. Морозяне повітря холодило білочці щічки. Сніг виблискував на сонечку чарівними сріблястими блискітками. Здавалося, ніби добрий чарівник усе довкола зачарував, одягнувши у білосніжне вбрання. – Яка краса! – промовила Руделька, і пара з її ротика невагомою хмаринкою полинула вгору. – Ой, від мене слова втікають! – вигукнула білочка й швиденько затулила лапками собі ротика. Бо знову біляві хмарки кудись собі...
У королівській сім’ї народився принц. Це був довгоочікуваний хлопчик з очима, як у мами-королеви — смарагдовими та зі світлим волоссям, як у тата-короля. Раділи у всьому королівстві, та ніяк не могли вигадати найкраще ім’я для наймилішої дитини. Тому в королівстві видали указ: хто придумає найвлучніше ім’я для новонародженого принца, той отримає подарунок з рук королеви. Яким саме буде подарунок, не повідомлялося. На ранок наступного дня до королівського палацу вишикувалася ціла черга охочих отримати королівський дар. Старий і малий чекали своєї черги оголосити ім’я. Прості люди розуміли, що королівська родина очікує...
