Дарунок із неба

Раптом на ялинковій галявині просто нізвідки вмить з’явився сяючий дідусь, від якого променіли тепло і доброта. Він був одягнений у довгий золотий кожух, а на голові – якась дивна висока шапка, і теж вся сяяла золотом. Такий головний убір – митру – носять найголовніші священики – єпископи. За плечима незвичайний гість тримав торбу, також розшиту золотими візерунками. Поруч кружляли, лопочучи пухнастими крильцями. маленькі ангелики – помічники. Їх сміх срібними дзвіночками бринів у загадковій нічній тиші…

Ялинки захвилювалися, шепочучи одна одній:
– Святий Миколай… Це він поспішає до чемних діток…

І засумували сестрички ще дужче: ось празник на честь Святого Миколая, за ним – Новий рік, а там і Різдво. Все у світі радіє, чекає на прихід Божого сина, коли й ангели, й люди співають і веселяться, вони мусять прощатися з життям.

І святий Миколай відчув їхню тривогу й лагідно промовив: