Як Жабка сім’ю шукала
Одного дня, посеред великого ставка, на листі білого латаття народилася маленька Жабка. Вона захоплено роздивлялася навкруги та все їй було цікаво. Найбільше їй подобались різнобарвні метелики, що літали над водою. Вони веселилися, танцювали тріпочучи своїми яскравими крильцями. Бачила Жабка і мешканців водойми: риб, раків, равликів, бабок, різних жуків та комах, водоплавних птахів. Але найголовніше Жабці подобалося те, що у всіх цих тварин були свої домівки та сім’ї. Маленька Жабка відчувала себе самотньою і нікому не потрібною. Минали дні. Жабка все більше сумувала.
– Мені треба знайти свою сім’ю, інакше я просто загину від самотності, – тихо промовила вона. Жабка вирушила на пошуки своєї сім’ї. Кого шукала Жабка, вона і сама не знала. Може, маму, може, тата, а може, бабусю чи дідуся, а можливо цілу жаб’ячу родину.
Дорогою їй зустрічалися мешканці ставка, в яких Жабка розпитувала про інших жаб. Але не всі вони хотіли з нею розмовляти: Рак вщипнув маленьку Жабку за лапку, Щука гналася, щоб вкусити, а із дзьоба білої Чаплі ледь вирвалася живою. І тільки мудрий, старий Сом пожалів маленьку Жабку. Він розповів їй, що у дальньому кутку ставка, в очереті, живе жаб’яча родина і саме там Жабка знайде свою сім’ю. А щоб малеча не заблукала, попросив дядечку Тритона провести її.
І коли на небі зійшов яскравий місяць, осяявши своїм світлом поверхню водойми, Жабка, нарешті, дісталася до своєї родини, де її радо зустріли мама, тато, бабуся, дідусь і багато зелених жабок. А на ранок мешканці ставка слухали веселу, дружню жаб’ячу пісню, що лунала на всі усюди. – Ква – ква – ква, – співала маленька зелена Жабка. Як добре мати свою домівку і сім’ю, де тебе люблять, шанують і завжди чекають.
