Пригода з Петриком
Теплого весняного дня з’явився на світ хлопчик Петрик. У нього були великі сині очі та добре серце. Батьки дуже любили свого синочка, тому він зростав щасливою та життєрадісною дитиною.
Одного вересневого ранку мама взяла сина за руку і привела в дитячий садочок. Яскраві розмальовані стіни, багато нових іграшок та привітна вихователька дуже сподобались малюкові. Але проходив час і очі Петрика ставали все сумніші, а усмішка вже не так часто сяяла на його милому личку.
Що ж сталося? – турбувалися батьки і шукали відповідь на це питання. Все тривало до тих пір, доки вихователька Наталія Василівна не пояснила, що Петрику дуже важко спілкуватися з дітками, бо він не вимовляє багато звуків. Тому однолітки часто не можуть його зрозуміти і відмовляються через це гратися з хлопчиком. А інколи, навіть, насміхаються. Батьки подякували виховательці та повезли сина на огляд до лікарні. У закладі повідомили, що він абсолютно здоровий. Але порекомендували звернутися до вчителя-логопеда, який навчає діток правильно розмовляти. Петрик дуже боявся цього. Але тато взяв його за руку і запевнив, що все буде добре. Коли хлопчик познайомився з логопедом, то всі тривоги одразу зникли. Кабінет був наповнений сонячним світлом, лунала спокійна музика, а на поличках стояли різні іграшки та нові книжечки. Кожного дня Петрик виконував вправи для язичка, грався в ігри для розвитку слуху, ділив слова на склади та виконував з радістю інші цікаві завдання, які йому пропонував логопед. І вже через місяць хлопчик навчився вимовляти звуки ш, ж, ч та щ. А ще через місяць у нього “завівся моторчик” і Петрик загарчав, як пантера: р-р-р-р-р-р…
З того часу у хлопчика з’явилося багато нових друзів і більше ніхто над ним не насміхався, а очі Петрика завжди сяяли від щастя.
