Вовняна фея

Жила колись дівчинка. Якось мама купила для неї велику вовняну ковдру. І була та ковдра якогось незрозумілого кольору – чи то блакитного, чи зеленого, чи синього і з якимись дивними малюнками. Дівчинці та ковдра відразу не сподобалась, але мама сказала:

– Не вередуй,  нормальна ковдра, натуральна, тепла. – І взагалі, не дратуй мене! –  поклала ту ковдру дівчинці на ліжко і вийшла з кімнати.

Раптово з книжкової полиці, що стояла поряд із ліжком, стрибнув кіт Тимко і з нявканням сховався під стіл. Від несподіванки дівчинка відскочила назад і випадково натиснула вимикач. Світло згасло, у кімнаті запанувала суцільна темрява. І тільки на ковдрі, що лежала на ліжку, малюнок наче трохи світився жовто-зеленуватим світлом. Дівчинка не знала, що й робити, вона заклякла на місці і злякано  дивилася на ковдру.

Зненацька відчинилися двері, Тимко миттєво вискочив з кімнати. В кімнату зазирнула мама дівчинки, увімкнула світло і наказала закінчувати пустощі і готуватися до сну. Коли Тимко стрибав, він зачепив ведмедика, стару м’яку іграшку,  і той впав прямо на ковдру. Зараз, коли дівчинка підійшла до ковдри, ведмедика на ній не було.

– Де ж ти подівся? Чи під ліжко впав? Або ще кудись…- думала дівчинка, шукаючи іграшку. Але ведмедика вона так і не знайшла. Треба було якось спати. Тоді дівчинка обережно взяла ковдру і поклала її на стілець. Ковдра була неприємною на дотик, колючою. Зверху поклала покривало з ліжка, що б не бачити, як ковдра вночі світиться.

–  Нізащо я не буду нею вкриватися! – сказала дівчинка  і скоцюбилася на ліжку, вкрившись старою бабусиною шубою. Спала вона погано, часто прокидалася і дивилася на стілець, де лежала ковдра. Нарешті, вже майже ранком, дівчинка міцно заснула і прокинувшись зовсім забула про ковдру.

З часом дівчинка помітила, що зникало все, що потрапляло  на ковдру. За кілька днів зникли татові шкарпетки, всі носовички, кілька іграшок, потім зник Тимко.  Звісно, що мама дівчинки дуже гнівалася і не вірила, що це все ковдра винна.

Одного разу до них у гості приїхала бабуся на кілька днів. Бабуся була дуже добра, вона пекла смачні пиріжки з вишнями, знала багато казок і, взагалі багато чого вміла робити. І зазирнувши ввечері у кімнату дівчинки, бабуся помітила, що та вкривається її старою шубою, тоді, як нова ковдра лежить на стільці. Бабуся похитала головою, забрала шубу і вкрила дівчинку ковдрою.

Того вечора дівчинка довго каталася на санчатах з друзями після школи. Тож надвечір дуже втомилася і швидко заснула. Їй снилися напрочуд теплі сни, снилося море. Як раптом ясний сонячний день її сну затьмарила велика темна  хмара, що насувалася на  дівчинку з усіх боків. Стало темно, але…тепло, і ,навіть, приємно.  Склалося враження, що щось чи хтось її загортає, як немовля.

Відкривши очі, дівчинка побачила, що знаходиться в якомусь незнайомому місці. Це був зелений сад. Але все що там було, було вовняним, дивним, але приємним і теплим на дотик. З вовни були дерева – великі, зелені, на зеленій травичці росли дивовижної краси вовняні квіти. Дівчинка ступала по вовняній траві, м’якій, як мох. І було тут так тепло, так затишно і зовсім не страшно!

Так, здивовано оглядаючись на всі боки, дівчинка вийшла на галявину і побачила там невелику хатинку. Та хатинка теж була з вовни. Не було де постукати, то дівчинка просто відчинила двері і зайшла.  В хатинці вона побачила свого старого ведмедика,  що зник у ковдрі. І всі інші зниклі речи теж були там. Але вони якось змінилися. Татові старі шкарпетки перетворилися на товсті різнокольорові вовняні, м’ячик теж став вовняним і ним грався Тимко, ведмедик виглядав так, ніби щойно з магазину. Рудий Тимко таким і залишився, хіба що став трохи пухнастіше.

Поки дівчинка роздивлялася і бавилася з Тимком,  у хатинці з’явилася дуже красива жінка. Вона мала довге волосся, в яке були вплетені вовняні квіти схожі на водяні лілії. Вона була взута у  вовняні капці, її сукня теж була з вовни!

— Вовняна фея…- прошепотіла здивована дівчинка.

— Так, ти права, я – вовняна фея! – посміхнулася жінка. – Розумієш, іноді ми стикаємося з тим,що нас лякає, чого ми не можемо зрозуміти, але насправді все виявляється зовсім не страшним. Ось, візьми свої іграшки, я їх трохи причепурила. А ще  ось тобі мапа.

Фея простягнула дівчинці клапоть збитої тонкої вовни, на якому було щось намальовано. Коли дівчинка уважно до нього придивилася, то побачила ті ж самі візерунки, що були і на її ковдрі!

— Підеш цим шляхом, до Великого Вовняного Моря, пірнеш у нього і опинишся знову у себе вдома. А якщо десь заплутаєш, кинь м’ячика і він покаже тобі шлях.

Дівчинка подякувала феї і пішла собі. Йшла вона довго, милувалася незвичними краєвидами. З вовняної трави іноді вискакували вовняні зайчики, руді вовняні білочки, стрибали по деревах. Іноді траплялись вовняні гори. Але вони були невеликими і дівчинка могла сама на них вилізти. А спускатися вниз було дуже весело, тому, що дівчинка підстрибувала як м’ячик з вовняної гори.

І ось, нарешті, коли дівчинка весело скотилася з  великої червоної  гори,  перед нею відкрилося безкрайнє море. Воно було і зеленим і блакитним і темно-синім водночас, тут були справжні хвилі, десь в глибині можна було розгледіти зграйки риб. Треба було стрибати. Дівчинка озирнулася навкруги, на таку дивну країну, притулила до себе Тимка і свої речі, заплющила очі і стрибнула у Велике Вовняне Море.

Відкрила очі вона вже знову у своїй кімнаті. Голодний Тимко побіг на кухню. А дівчинка сиділа на ліжку, загорнувшись в приємну теплу ковдру. Вона гладила її, як кішку і не поспішала вставати з ліжка.

У кімнату зайшла бабуся.

– А у мене  для тебе є подарунок! – загадково промовила бабуся і швидко вийшла з кімнати. Невдовзі бабуся повернулася і простягнула дівчинці пакунок.

– Ось, тримай, це тобі!

Дівчинка розгорнула  його і побачила там вовняні капці! Вони були кольору Великого Вовняного Моря, а спереду на них застигли великі помаранчеві морські риби.

— Бабуню! Так ти – фея! – захоплено вигукнула дівчинка.

— А як же, і я – фея, і ти теж будеш феєю, я тебе навчу!  – посміхнулася вона.

Тепер дівчинка дуже полюбила свою ковдру, часто ввечері, вона замотувалася в неї і мріяла про дивну вовняну країну. А іноді їй снилося, що вона разом з Тимком знову бігають по вовняним полям і стрибають на вовняних гірках. А може, це їй і не снилося, хто знає…