Новорічна казка

Поділитися

Якось, в одному чарівному лісі, звірята збиралися зустрічати новий рік та прикрашати ялику. Одне їх лише засмучувало. Не було в лісі зовсім снігу, навіть ведмедики не лягли спати, як завжди це робили, коли наступала зима.

Все було готово до свята. На великій галявині росла розкішна ялинка. Для неї були зроблені дуже гарні прикраси. Білочки нанизали на мотузочку грибочки та шишки, зайчики принесли яскраву моркву. Та чого тільки не було на ялинці, тільки снігу не було.

Зібралися друзі біля ялинки та стали міркувати що їм робити, але ж свято не свято без морозу та пухкого снігу.

— Давайте підемо на гору та запитаємо у сонця, чи не бачило воно куди ж все таки зима поділася, — запропонував зайчик.

— Це було б дуже добре, — погодились білочка та ведмедик.

Наступного дня з самого ранку пішли звірята на гору, з-за якої сонце вставало кожного ранку. Коли вони піднялись на гору сонце було вже високо.

— Сонечко! Сонечко! Скажи, ти не бачиш куди зима поділася? Чи вона про нас зовсім забула? – голосно питали друзі

Сонечко підняло на них свої золотаво-руді очі:

— Навіщо вам та зима? Адже краще коли тепло, — відповідало їм сонце.

— Нам дуже треба! Скоро Новий рік, але що це за свято без снігу? Нам хочеться покататися з гірки на санчатах, пограти в сніжки! – просили звірята.

— Вам краще спитати вітер! Він ганяє хмари снігові, мабуть він добре знає де та зима затрималася! — пожаліло їх сонце.

— Пішли шукати вітер, — вирішили друзі і відправилися в дальню дорогу.

Коли вони дійшли до краю лісу, аж остовпіли! Перед ними були гори, верхівки яких покривав сніг, та такий чистий і яскравий, що засліплював очі. Меж горами гуляв вітер.

Друзі вирішили піднятися на верхівку гори та розпитати вітер про зиму. Вітер, ніби граючись, не давав їм підніматися вище та вище, він дув їм в мордочки, засипаючи їх снігом. Відважні звірята подолали гору піднявшись на саму верхівку побачили, що зима, яку вони так довго шукали, зачепилася одним крилом за верхівку гори і ніяк не могла відчепитись.

— Вітер, будь-ласка, відпусти зимоньку до нас в ліс, адже ми її так довго чекали! — стали просити друзі, ведмедик аж почав плакати.

— Навіщо вам зима? — спитав вітер

— А ти хіба не знаєш? — здивувався зайчик

— Ні, не знаю, — розгубився вітер

— Адже скоро новий рік, нам дуже потрібно щоб зима насипала нам снігу, — звірята наперебій почали розповідати про зимові розваги.

— В нас є дуже гарна ялинка та скоро прийде дід Мороз із подарунками, а нас ще досі немає вдома, якщо хочеш приходь до нас на свято! — запропонували друзі.

Вітер погодився відпустити зиму, та допоміг звірятам дістатися додому. Він посадив їх на саму пухку хмару, дмухнув щосили і друзі разом їз зимонькою швидко долетіли на свою святкову галявину. Зима піднялась до хмар, змахнула крилами і посипався пухкий сніг.

Біля ялинки веселилися звірята. Прийшла справжня зима!