Казка про дівчинку, яка не вірила в чудеса

В одній далекій країні жила дівчинка з мамою і татом. Батьки дуже любили свою донечку і купували для неї все найкраще. Дівчинка завжди отримувала все, що бажала: найновіші моделі смартфонів, планшетів, ноутбуків, дорогі іграшки. Батьки ні в чому не відмовляли дитині. Але з кожним днем дівчинка ставала роздратованішою, нетерплячою і засмученою.

Минали дні, стан дівчинки погіршувався. Вона не всміхалася, відмовлялася від їжі, її більше не тішили дорогі речі. Занепокоєні батьки викликали до доньки різних лікарів, але ті не знали причини такої поведінки дівчинки. З відчаю батьки почали шукати різних цілителів.

Одного дня на порозі постав старенький сивий дідусь. Оглянувши дівчинку промовив:

— Я знаю чому захворіла ваша донька. Вона не вірить в чудеса. Я вам допоможу вилікувати доньку.

Батьки були дуже здивовані, але рішили довіритися старенькому дідусеві. Вони вирішили зробити все, що скаже дідусь, це була їх остання надія на порятунок доньки.

Старенький дідусь наказав зібрати найнеобхідніші речі дівчинки та відвезти їх в стару дерев’яну хатину в лісі.

— Тут я буду лікувати вашу доньку, а ви, будь ласка, приїдьте за нею через місяць.

Так і зробили дівчинка лишилася з дідусем, а батьки поїхали додому.

Настав новий день. Дідусь розбудив дівчинку дуже рано і сказав:

— Ходім зі мною, я тобі хочу щось показати.

Дівчинка була не задоволена, що її розбудили так рано, адже вона хотіла ще спати. Та дівчинка послухала дідуся і пішла із ним. На дворі ще було темно. Вони йшли довгою стежкою через ліс і вийшли на пагорб біля озера. Дідусь промовив до дівчинки:

— Дивись, зараз буде чудо!

Ніби з під землі почало сходити сонце, своїм промінням воно торкалося води. Все почало відблискувати та переливатися різними кольорами. Чим вище підіймалася велика червона куля, тим світліше ставало. Небо було рожевого кольору і по ньому плавали білі хмаринки. А на траві виблискувала роса, яка виглядала так, ніби хтось порозкидав маленькі діаманти. Такої краси дівчинка ніколи не бачила. Вона була у захваті.

Дідусь з дівчинкою після сходу сонця повернулися додому. Тоді дідусь промовив до дівчинки:

— Допоможи, мені прибратися в домі.

Але дівчинка відмовилася допомагати. Дідусь нічого на те не сказав.

На наступний день дідусь з дівчинкою знову вирушили до лісу.

— Сьогодні ми знову будемо шукати диво! — відповів дідусь. Довго йшли дідусь з дівчинкою поки натрапили на мурашник. Те, що побачила дівчинка її дуже вразило. Кожна маленька мурашка працювала і старалася зробити свій внесок у мурашник, принести їжу. Всі мурашки працювали, як один злагоджений механізм. Дівчинці стало соромно, що маленька мурашка працює, а вона така велика нічого не робить і нікому не допомагає.

Після цього дідусь з дівчинкою повернулися додому. Дівчинка допомогла дідусеві приготувати обід, помити посуд, а дідусь її за це похвалив. Зранку, коли дівчинка прокинулася, дідусь до неї сказав:

— Сьогодні ми з тобою самі зробимо диво.

—  Дідусю хіба ми можемо самі зробити диво? Запитала здивовано дівчинка. Дідусь посміхнувся і поклав у долоньку дівчинки маленьке зернятко.

— А тепер йди та посади це зернятко в горщик з землею і полий водичкою. Попросив дідусь дівчинку. І вона зробила все як просив дідусь.

— Але ж де диво, нічого не стається?

—  Для цього дива потрібне терпіння і час. —  Відповів дідусь. Дівчинка поставила горщик на віконечко, ближче до сонечка, і щодня поливала зернятко водичкою. Так проходили дні, дідусь з дівчинкою відкривали нові дива, а дівчинка допомагала йому по господарству.

І от одного дня дівчинка як завжди прийшла полити водичкою зернятко, а в горщику проріс зелений маленький паросток. З якого виросла дуже гарна червона квітка. Дівчинка дуже раділа, що завдяки її старанню і терпінню сталося диво.

Але дідуся турбувало зовсім інше він помітив, що дівчинка не згадує про своїх батьків, його це засмучувало. Тоді знову старенький дідусь повів дівчинку у ліс. Вони підійшли до дерева, на якому було гніздо і почали спостерігати. До дерева прилетіла пташка, яка в дзьобі тримала зернята. Вона почала зернятами годувати своїх маленьких пташенят. Також пташка  вискубувала своє пір’ячко і накривала ним своїх пташеняток. Дівчинка згадала, як старалися батьки їй догодити, як вони про неї піклувалися.

Вона заплакала:

— Дідусю я дуже сильно люблю маму і тата, я не розуміла, як багато вони для мене роблять і я не цінувала цього. Я дуже за ними скучила. Я тепер завжди їм буду допомагати.

Так пройшов місяць. Дівчинка зрозуміла, який прекрасний світ навколо неї та скільки в ньому багато чудес. А коли приїхали батьки то були дуже щасливі й раді. Їхня донька стала доброю, щасливою і турботливою дитиною.

— Як вам це вдалося? Запитали батьки дідуся.

—  Просто інколи, щоб дитина була щаслива, не потрібно дорогих подарунків, а достатньо, щоб вона побачила, який прекрасний наш світ і скільки в ньому є чудес. — відповів дідусь.

В цей вечір ніхто не поїхав додому, усі милувалися зоряним небом і насолоджувалися прекрасною тишею навкруги.