КульБаба

Я жовтогаряча, нестримна, скромна і смілива водночас. Я непомітна і яскрава, тиха і голосна. Я забуяла і зів’яла, мій час визначений і нескінченний.

Весна. П’янке повітря. В ситій, напоєній землі, що вдосталь відпочила, пробуджується нове життя — крихітний сріблястий парашутик. Міцно вчепившись у грудочку землі, я вперто пробиваюся до сонця, мого божества. Я вибухаю зеленим паростком, наповнююся соками матері-землі, я народилася! Я є!

Я Дитина, спрагла до всього нового. Я зачаровано пізнаю світ. Я вірю й обманююся, прошу пестощів і тремчу від ніжності, коли мене огортають любов’ю. Швидко перетворююся на Юнку — струнку, свіжо-зелену кокетку, готову вибухнути всіма барвами веселки. Я пізнаю кохання, таке пристрасне і чисте. Я поринаю в любов, як у безодню, і розчиняюся у коханому, де мій світ зникає, бо він — мій Всесвіт. Ми зливаємося в шаленому танці, і народжується Жінка.

Моя жіноча пора коротка. Я наливаюся, буяю, дозріваю, народжую нові життя. Всотую в себе мудрість віків, старію, перетворюючись на Поважну Пані. Моя жовтогаряча голівка стає сріблясто-сивою, невагомою, крихкою. Крізь неї проступають мої думки, вчинки, роки…

Невблаганний вітер вривається в моє швидкоплинне життя й розносить мою голівку на сотні парашутиків.

Ось і все. Але це не кінець. Я ляжу у втомлену осінню землю, вкриюся зіпрілим листям, міцно стулю повіки і засну навіки, щоб знову прокинутися навесні.

Я була, я є, я буду. Я невмируща і нескінченна! Я із роду в рід! Я — КульБаба!