Як посварились їжак, заєць та кріт

Колись у давнину Кріт ходив по землі, Їжак мав м’яке пухнасте хутро, а хвіст Зайця був таким же довгим, як і його вуха. А ще ці звірята були найкращими друзями, просто не розлий вода. Разом відпочивали, разом їжу шукали й разом від хижаків рятувалися. Ні швидконогий Заєць ніколи не тікав сам, ні знатний копач Кріт не ховався під землю, кидаючи друзів.

Якось прийшли вони до околиці села і зустріли нишпорку Мишу. Запитує трійця в неї:

– Нишпорко Мишо! Ти буваєш й у полі, й у лісі, й навіть у людських оселях. Всюди можеш пробратися непоміченою і все бачиш. Чи не підкажеш, мудра крихітко, де ми, троє бідак, поживитися можемо? Бо три дні й зернятка не їли, тому дуже голодні.

Й на підтвердження їхніх слів у всіх трьох забурчали порожні животи.

Замислилася Миша, добре задумалася, та й каже:

– Є одне місце неподалік, де можна поїсти вдосталь. Це сільська комора. Мішків із зерном там не злічити й все відбірне, золоте, налите. Овочів стільки, що вони сягають до самої стелі. Морква, капуста, редис – є все, що забажаєш. Фруктів, хоча й менше, але теж багацько. Рум’яні яблука, соковиті груші, сливи з кулак завбільшки. Я щоночі там вечеряю, але не знаю чи вам до снаги туди потрапити. Треба хід прорити під стіною, а в мій ви не влізете.

– Не хвилюйся, Мишо, – відказав Заєць. – Наш друг Кріт риє краще від будь-якого звіра. Навіть тобі з ним не зрівнятися. Він такий підкоп зробить, що і ми з Їжаком проліземо.

– Проникнути в комору це лише перший крок, – заявила Миша. – Вибратися значно важче. Є там охоронець, люте чудовисько, страшнішого від якого ще не ходило землею. Він чорніший від самої ночі, має вогняні очі, залізні кігті та гострі зуби, з яких ще нікому вирватися не вдалося. Багато моєї рідні вполював цей приручений людьми хижак і самій мені доводиться щоразу ризикувати, пробираючись в комору.

Злякалися звірята, у Зайця навіть вуха затремтіли від страху. Та Їжак промовив:

– Якщо малій нишпорці Миші вдається від охоронця комори тікати, то й ми впораємося. Дружба наша міцна і жодне чудовисько її не зруйнує.

На тому й порішили. Вказала Миша їм шлях до комори і у сутінках пробралися туди звірята. Дрібно тремтів всім тілом Заєць, піднялося дибки хутро в Їжака і сумно зітхав Кріт. Кожен з них боявся описаного Мишею страховиська, але вдавав сміливого перед друзями. Оттак вони й незчулися як підійшли до комори.

– Мені копати? – сторожко запитав Кріт, потайки сподіваючись, що звірята передумають. Але Заєць та Їжак перезирнулися і невпевнено кивнули.

Полетіла догори розрита земля і невдовзі Кріт прокопав хід до комори. Потрапивши всередину, вражені звірята озирнулися й не повірили власним очам. Не обманула їх Миша, бо смачних скарбів в коморі було ще більше, ніж вона описувала. Трійця взялася за частування.

Спершу несміливо ласували пухнасті крадії. Тут трохи погризуть, там крихту відщипнуть й завмирають, озираючись та прислухаючись. Від кожного шереху здригаються, пам’ятаючи про охоронця. Та невдовзі безкарність та жадоба затьмарили страх й розпочався справжній бенкет.

Розривалися мішки, летіли навсібіч недогризені качани. Звірята наїлися від пуза і розтягнулися на підлозі, важко посапуючи. Аж раптом в темряві спалахнули зеленню величезні очі.

Заверещали від жаху звірі й кинулися до підкопу. Їжак швидко його проскочив, а от найбільший Заєць, розтовстівши після з’їденого, застряг. Смикався-смикався, та все марно: ні туди, ні назад. Заверещав вухатий у розпачі:

– Рятуйте, друзі!

Та Їжак вже втік далеко і навіть не почув його. А Кріт почав швиденько копати долівку й невдовзі зарився глибоко під землю. Покинули Зайця в скруті обидва найкращих друга, натомість себе рятуючи. Гірко заплакав вухатий від жалю й образи.

Й тут охоронець комори вчепився йому у хвіст! Відчайдушно рвонувся Заєць, звільнився й дременув, не озираючись. Тільки його відірваний хвіст зостався у зубах охоронця.

– Няв! – нявкнув Кіт, відпускаючи й штурхаючи лапою нову іграшку.

Відтоді Заєць й бігає з куцим хвостом. Але не лише він один втрапив у халепу. Зляканий Їжак забіг у темряві в реп’яхи й блукав ними, аж доки сам не вкрився голками. 

А Кріт більше не показувався на поверхні, навіки поселившись під землею. Одні кажуть тому, що зустрічі з охоронцем комори боїться, інші – бо соромно зрадженому другові у вічі поглянути. Правду ж, крім нього самого, ніхто не знає.

Ось така історія, діточки. А вчить вона тому, що жодною засторогою не варто нехтувати і що друзі пізнаються у біді, яку не усяка дружба витримає. А ще, що кожен вчинок матиме свої наслідки.