— Ви зовсім «чипсанулись» досить там стояти, йдіть обідати, — крикнула мама з вікна. Максим і Мирон, близнюки другого класу, відгукнулись та помахали їй, бо їх роти були надто зайняті. Вони повернулись зі школи, а тепер стояли у рідному дворі серед п’ятиповерхових будинків і хрумали крабові чипси. — Думаю, справжній краб і не здогадувався, що його величезний портрет прикрашає обгортку пачки з цим малокорисним продуктом, — сказала бабуся. — Звісно, знаємо ми, що тут спеції. А від краба тільки ароматизатор, ну що ти хочеш, бабцю, за сімнадцять гривень? — дорослим...

Дружив жираф із зеброю. Ну як дружив, непогано було разом посміятися над кумедною ситуацією, похрумкати смаколиками, погуляти на свіжому повітрі. А одного ранку постукав жираф до зебри й з порогу запропонував: — Фестиваль краси сьогодні, головний приз отримає той, хто має найкращий розпис  шкіри. Гоу зі мною? Гоу — це він замість «ходімо» казав, за це його і звали : жираф Гоу. Зебра була ще тою фіфою, слідкувала за модними тенденціями, була завжди в тренді й звали її — Ренді. Ясно кожному, що такий вихід вона нізащо не пропустить. Тож...

Справа була восени. Висаджені весною дерева відчували подих холодного вітру, зранку морозець тихенько торкався алеї молодих дерев серед яких був і Гінкго Білоба. Він був чужинцем, єдиним представником між папоротями та хвойними. Унікальний, бо представляє один вид, один рід і одну родину. А друзів не мав. Сусідні дерева тільки роздивлялись на нього і щось нашіптували одне одному, скидаючи своє листя. А Білоба нічого не скидав, чекав, а одного ранку дерева прокинулись і побачили, що він віддав свої листя усі одразу, стояв у купі опалого листя, хитав гілками дерев в такт...

Тарас відверто сумував, сидячи за п’ятою партою. І головне — сам туди напросився, бо не хотів знов почути: — Товстун, пригнись, не видно за тобою. Або оце: — Жиртрест, головний жиропас. Смуток клубком сидів десь всередині й тільки щільно зімкнені кулаки видавали напруження. Він тримався з останніх сил, чекав на літні канікули, щоб попрощатись з сьомим “Г” і перевестись в іншу школу. Задзвонив дзвоник. Перерва. Наступним уроком мала бути фізика, його улюблений предмет. — Ти не підеш на перерву? — до Тараса підійшла Тетянка з якою він раніше сидів на...

Плигала білка з дерева на дерево, зачепилась за поламану гілку і впала. Лежить в купі пожовклого листя наче на пуховій перині й не ворушиться. А коли до тями прийшла, зрозуміла, що грошики знайшла. Хтось у листі заховав жовті, круглі, блискучі монетки. Як підскочить вона від радощів: — Та в мене тепер багатство є, що захочу — отримаю! Іде собі лісом, до інших звірів жартує, грошиками перебирає, з усіх працівників глузує: — Що, працюєте, звірята, а я поки буду спати — відпочивати. Спить і вдень, спить і вночі, живе зовсім не...

Дика груша росла на межі між двома городами, в цьому місці забору не було, дерево було кордоном сусідських сімей Чимерис і Скляренко. Хоч вони не дуже товаришували. Навесні розквітла груша ніжним цвітом. Настало літо і квіти перетворились на маленькі лампочки, які можна куштувати. Та сусіди були заклопотані ділами по городу і не помічали змін. Засумувала груша. Все змінилось наприкінці липня, коли й до одних, і до інших сусідів одночасно приїхали гостювати онуки. Через якихось пів години й Василько, і Микита були на дереві. Тут і з’ясувалось, що вони обоє полюбляють...