Тесть Європи

Ярослав пильно дивився на карту. Перед його очима були держави — сусіди, далекі та не дуже. Як зберегти свою країну? Як зберегти мову, як зберегти свій народ?

Друзі чи вороги? Мир чи ворожнеча? Не дай, Боже, війна…

Війни, нескінченні війни підірвали життєвий рівень населення, несли голод і смуту.

Сидіти у Новгороді за батьковим наказом, але потрібно сплачувати батькові непосильно велику щорічну данину? Не сплатив.

— Чекай війни, сину. Батько збирається військом йти на тебе! — невтішна звістка від матері.

Ціна питання 2000 гривень.

Зібрано раду в Новгороді. Серед різних думок звучить промова Ярослава:

— Не сплачу! Не можна забирати народне добро. Ці гроші повинні йти на розвиток міста, а інакше як довести людям, що вони працюють на власній землі для покращення свого власного життя? Якщо всі гроші уходять далеко і їм немає повороту? А на ці кошти можна будувати храми, де люди будуть молитися. Бібліотеки, де можна читати великі книжки. Дороги, які нададуть розвиток торгівлі. Розвиток всієї держави починається з добробуту кожної окремої людини, кожної родини, а разом ми — сила!

— Але ціна непокори — війна! 

— Війна небажана. Війна руйнівна, в мене одне сподівання — молитва до Бога!

І очікування. Новгород очікує на чолі з Ярославом. Та розуміє — йому не простять непокори, час підготувати оборону для своєї землі.

— Треба збирати військо, треба оборонятись. Зі мною — сила мого народу.

1015 рік. Тривожна звістка з Києва:

— Під час приготування до походу князь Володимир загинув.

— Не час радіти, браття, немає батька, але питання переходу влади не вирішено. За владу потрібно боротися, інакше не буде мені спокою за свою державу.

Немає війська. Тож залишається одне: найняти варягів, вони готові битися за гроші. А своїх людей я захищу. 

Ночі без сну. Ярослав не кидає з рук карту, на якій позначені пересування найманців. Головна мета — дістатися Києва. Стати на трон, не допустити до влади  Святополка Окаянного. Окаянний — руйнівник. Вбивця братів — перших претендентів на владу — Бориса і Гліба. Потрібно цього Святополка провчити.

Це складний час для Ярослава. Листопад 1015 року.  Вдається розбити військо Святополка. Жорстока битва, але не вбив названого брата, відпустив. Що ж Святополк? Він не визнає поразки й того, що Ярослав має право на трон, як другий син Володимира після смерті батька і старшого — Вишеслава. Отже, перемога тимчасова. Святополк Окаянний взяв собі на допомогу польські війська короля Болеслава I. Під натиском яких змусив Ярослава покинути Київ. 1018 рік — король Болеслав захопив у полон і назавжди відвіз до Польщі дружину і сестер. 

Відчай? Ні. Повернувся до Новгорода, Ярослав знов у місті своїх надій. Тут є над чим подумати. Щось пішло не так. Влада, як примара, обійняла і відпустила. А поки ми живемо, ми можемо змінювати теперішнє заради майбутнього. Господи, дай сили. Крок за кроком, день за днем.

— Мені треба добра порада. 

Ярослав стояв на високому пагорбі й молився. Роздумував. Для чого мені влада? Тоді, в 1015 році я боровся проти вбивці моїх братів, але й сам хотів влади. Недовго радів. Час моєї влади швидко сплинув. Я повинен мати владу не для себе, не для задоволення своїх потреб, а заради доброго життя моїх людей.

— Треба почати спочатку. Повороту до старого немає. Все вдасться, якщо зі мною буде вірна дружина.  

Можливо з тієї самої пори, в наших землях тотожні поняття: дружина — улюблена законна жінка, дружина — вірна, міцна армія.

Ярослав вирішує одружитись вдруге. Скликає великий збір для прийняття рішення.

— Хочу одружитись з дочкою шведського короля.

— Невже княгинь замало єдиної  крові і віри? 

— Я дивлюся вперед, жінка може прийняти нашу віру, а спільні діти, то єдина кров двох держав. Наші землі не будуть воювати, з королем Швеції я бачу велику можливість до мирних угод. Мир веде до процвітання держави. Нам обом це потрібно.

З цими словами Князь Ярослав шле послів до шведського короля, пропонує руку і серце його дочці — Інгігерді. 

Інгігерда була молода і  прекрасна. Вона мала вийти за короля Норвегії Олафа, їх шлюб мав бути гарантією миру між Швецією та Норвегією. Весілля повинно було відбутися восени 1018 року. Восени Олаф прибуває для побачення з нареченою та її батьком, а їх немає. Посли приносять дивовижну новину — дочка Швеції піде за Ярослава, буде його дружиною.

Тут і змінюється рівна хода історії, бо Ярослав встигає  запропонувати такі умови шлюбу, на які погоджується шведський король. Його дочка, прекрасна Інгігерда, піде за сина Київського князя і майбутнього правителя всієї Київської Русі — Ярослава Мудрого.

Влітку делегація прибуває до Новгорода. Довгий шлях… Ось ці землі. Землі майбутнього чоловіка. Все, куди не кинь оком, оживає на очах. Розпускаються квіти і запашні трави. Чути золоті церковні дзвони. Природа наче всміхається до тебе кожною пелюсткою, кожна бджілка несе пилок життя. Весілля серед казкової природи й сподівання на довге щасливе подружнє життя.

Зустріч. Ярослав хоч і причепурився, але не зовсім красень. Серйозний, поважний, набагато старший за королівську дочку.

— Прошу всіх до столу!

Першим сів король. Піддані розступилися, даючи пройти до місця принцесі. Дочка сіла мовчки.

Столи ломилися від багатьох страв.

— Слава нашій княжні!

Заграла музика, келихи були наповнені і якась щирість і спрага до кращого майбутнього була у цих простих речах, що в Інгігерді прокинулась любов до народу, який на неї так чекав. 

Стати дружиною Ярослава. З кожним поглядом вона, здається, звикає до нього. Він стає ріднішим, бо огортає своєю турботою.

— Доню, вважаю, що на цій землі поруч з таким чоловіком ти будеш щасливою.

Ярослав протягує дорогоцінну каблучку і намисто, які оздоблені коштовностями. Переливи червоного каміння мружать очі.

— Народ нас підтримає, дорога Інгігердо, не відмовляй мені. Хай наші долі будуть заплетені в одну і рід моєї землі порідниться з твоїм. Огорни мій народ турботою, він так довго на тебе чекав. Ми збудуємо сильну державу, де люди  будуть жити щасливо.

— Я згодна.

— А військо буде потрібно тільки для того, щоб захистити наше щастя.

Церковні дзвони. Інгігерда приймає віру чоловіка і стає Іриною. Весілля. Богородиця, ніби святим рушником покриває від ворогів, захищає нову родину. 

Остаточна перемога у битві біля річки Альти та в 1019 році Ярослав Мудрий стає київським Великим князем.

Тисяча років…

Тисяча років пройшла з того часу, а саме тоді закладено основу багатьом великим справам. Київська Русь перетворилася на могутню європейську державу. За правління Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі. Він узгодив церковний устав, заснував перші монастирі, які стали осередками розвитку культури й духовного збагачення людства.

Об’єднати всі руські землі. Після смерті Мстислава Ярославу це вдалося, в 1036 він став єдиним володарем могутньої Київської держави. А на місці перемоги над печенігами почалось будівництво Софійського собору. Не для себе. Для людей. Для слави Господа нашого. 

Карта не давала спокою Ярославу. Його дружина Інгігерда — Ірина завжди поруч. Удвох вони розмірковували як подолати ворожнечу в усьому світі. Як зберегти те щастя, яке їм вдалось досягти? Як зберегти своїх нащадків? Десять дітей їм було даровано волею небес.

— Люба моя Ірино, найбільше боюся я за майбутнє наших дітей. На яке я не можу вплинути, бо життя людині не дається назавжди. Це подарунок від Бога на якийсь тільки час і треба встигнути за той проміжок зробити діла праведні, щоб не залишити по собі руїни.

— Тільки закон є голосом правди, який чує вся країна.

Так з’явилися закони, які було укладено в збірник законів про закріплення влади в державі та впорядкування правових та соціальних відносин громадян, названі вони були — Правда Ярослава.

— Але це ще не все, хіба можуть бути щасливими діти без батькового благословення?

— Великий шлях чекає дітей наших, Ярославе. І не завжди ми будемо поруч, частину шляху, самий початок пройдемо разом, сім’єю нашою великою, а далі — кожен окремо.

— Шлях, великий шлях, це ти правильно сказала, Ірино. Здається, ні, я певен, що знаю тепер точно знаю, що потрібно зробити.

Карта більше не мучила, вона була потрібна, щоб роздивитись шляхи, якими розійдуться його діти по всьому світі. 

Своїм синам, Володимиру і Святославу, він віддав найкращі міста з величезними соборами й церквами. В тих соборах молитви починались з імен Ярослава та Ірини. Прославляли їх, як запоруку миру на Землі. Якщо немає війни, то є добробут всієї країни.

— Сини мої. Доля відкрила вам свої долоні, на них слово моє князювати у мирі й злагоді між собою. Тож слухайтесь наказу мого і волі моєї.

Вклонилися діти до батька і стали князювати, де велено їм було батьком з божого благословення. 

— Діти мої, волею моєю прошу укласти союзи з державами, щоб скріпити мир на землях Європи. Як би далеко ви не були, серце моє разом з вами. Прославляйте віру нашу на землях європейських.

Таким чином, вдалося укласти наступні династичні союзи.

Сини: 

— Ізяслав — одружений на дочці польського короля Мешка II;

— Всеволод Ярославович — одружений з дочкою імператора Костянтина Мономаха;

— Ігор Ярославович — одружений на німецькій принцесі; 

Дочки:

Єлизавета Ярославна — королева Норвегії;

Анастасія  Ярославна — королева Угорщини;

Анна Ярославна — королева Франції;

Ярослав дивився вперед, його досягнення впливають на нас і тепер, тисячу років потому. В жилах європейців є краплина української крові. Всі ми брати. А братам не можна проливати кров брата, бо те означає — проливати свою власну кров. 

Тисяча років, а нікому за цей час не вдалося так поріднити всю Європу і рознести вість по всім землям про український народ, такий добрий, могутній, готовий допомагати іншим і жити між собою в злагоді.

— О, Ярославе, ми пам’ятаємо про тебе, твої досягнення  зміцнюють нас і зараз. Ми вдячні тобі, Тесть Європи. Сподіваємось, що пройде не одна тисяча років, а ім’я твоє буде з нами й наш народ будуть шанувати як гідних тебе нащадків. Слався, земле наша! Слався, Україно!