Всюдисушка-задавака

У чистій і глибокій річці водилися різноманітні риби — великі й маленькі, мирні і хижі, сміливі й боязкі — і всі вони легко знаходили спільну мову. Новини в їхньому світі поширювалися вкрай швидко. Всі знали, що і де відбувається, завдяки рибкам-всюдисушкам. Вони плавали зграйками і завзято збирали цікаві історії та події, які із задоволенням переказували друзям і знайомим. А ті, радісно ворушачи зябрами, переповідали почуте далі. Так чутки і звістки розпливалися по всій річковій околиці: хто до кого сватався, хто де народився, хто в які тенета потрапив. Всюдисушки чудово справлялися зі своєю місією і вважали, що кожен день проживали недарма.

Одного разу біля річки оселився незвичайний рибалка. Щойно видалася вільна хвилинка, він одразу пішов порибалити, аби дізнатися, що це за річка і яка ж рибка в ній водиться. Довго просидів він у човні, поки нарешті поплавець не почав ритмічно пританцьовувати, то зникаючи у воді, то виринаючи на поверхню. Рибалка щосили смикнув вудку і подивився на гачок. Черв’ячка заковтнула маленька рибка. Від переляку вона тремтіла і билася в повітрі так сильно, що рибалка ледь утримував у руках снасті.

— Дурненька, — вимовив рибалка, обережно знімаючи рибку-нетяму з гачка. — Не стану я тебе забирати з води, пливи собі далі та радій кожному дню. Надто ти мала і тобою не нагодувати мою родину.

Рибалка опустив рибку на воду, розкрив долоні і випустив її на волю.

Ілюстратор – Мар’яна Микитюк

— Пливи, — тільки й сказав дивак.

Рибка-нетяма не відразу повірила своєму щастю. Опинившись у воді, вона як зачарована дивилася на рибалку, щосили дихаючи зябрами, адже ще секунду тому мало не втратила таку можливість.

— Дивний рибалка, — подумала рибка і миттєво зникла з очей, махнувши на прощання хвостом.

Щойно сонце покотилось униз, рибалка пристав до берега, вибрався на сушу, зібрав снасті й пішов додому. А в річці тим часом здійнявся  неймовірний галас.

Врятована рибка була з племені всюдисушок, тому чутка про рибалку і диво-порятунок вмить облетіла усе водне царство.

— Чули, що трапилося з всюдисушкою? — ось уже кілька днів поспіль там і тут шепотілися мешканці річки. — Неймовірна історія!

— Ви колись таке бачили? — запитували поважні щуки одна в одної.

— Варто сказати, що в історії нашої річки це перший такий  випадок. Звісно, були щасливчики, які зривалися з гачка, і не встигнувши попасти в сачок, зникали. Але такого, — перебирав у пам’яті подію за подією старий сом, — не було. — Хотів би я подивитися на цього дивака, — підсумував він. — А чому рибалка відпустив тебе? — раптом запитав сом у врятованої всюдисушки. Та одразу ж відповіла:

— Просто я особлива, ось рибалка мене і відпустив.

— Цікаво, і чим ти така примітна? — обурено запитав окунь, вважаючи себе нічим не гіршим.

— Хоча б уже тим, — почала всюдисушка-задавака, — що мене єдину з усієї річкової околиці відпустили. Хіба я не особлива?

В окуня заграли ревнощі.

Ілюстратор – Мар’яна Микитюк

— Показуй свого рибалку-дивака, — скомандував він. — Я доведу тобі, що ти анітрохи не особлива.

Зграйка риб на чолі зі знаменитою всюдисушкою і гордовитим окунем вирушили до місця порятунку.

— Ось тут все і сталося, — показала маленька рибка.

— А це, мабуть, рибалка? — вдивляючись у водне дзеркало, запитав окунь. — Ну що ж, зараз подивимося, яка ти особлива. Пропоную тобі продемонструвати всім присутнім, як рибалка-дивак знову звільнить тебе, — сказав окунь, задоволений своєю вигадкою.

— Легко! — впевнена в собі як ніколи, погодилася всюдисушка.

Знайшовши гачок із хробачком, рибка обережно, щоб не поранитись, заковтнула наживку. Поплавець затремтів, і рибалка смикнув вудку. Наступної ж миті всюдисушка опинилася перед обличчям смерті. Очі її округлилися від несподіванки. У човні сидів зовсім інший рибалка, і знімаючи рибку з гачка, радісно пробуркотів:

— Ага, ось ти і попалася.

Всюдисушка почала скажено битися і підстрибувати, всіма силами намагаючись вивільнитися з чіпких рук рибалки. Зробивши над собою зусилля – одне, друге, третє — вона нарешті вислизнула з полону і, плюхнувшись у воду, зникла в річковій твані. Позаду вона почула гучний сміх.

— Особлива, особлива… — сміючись, повторював гордовитий окунь.

— Самовпевненість іноді зле жартує з нами, — спостерігаючи за тим, що відбувається, сказав поважний сом. — Не варто переоцінювати свої сили.

На цьому всі присутні розпливлися по своїх справах, а всюдисушка-задавака більше не демонструвала свою перевагу над іншими, адже ніколи не знаєш, що чекає тебе наступної миті…