Різдвяники

Далеко-далеко в чарівному лісі проживає свій вік баба Зима, вона трохи добра й трохи зла, справедлива й сувора, завжди біло-біло у неї надворі. І от сталося так, що  нашу крижану героїню пам’ять підводити стала. Забула вона, що сніг повинен тільки взимку до людей прилітати й стала посеред весни, літа, осені снігом в людей жбурляти. Сильно не налякає, а цвіт у дерев засинає, плодів і врожаю немає. Особливо зайчатам невдача, їх лисиця одразу помічає і швидко наздоганяє. А в маленькій хатинці жила саме зайців  родина: батько, мати й два сини. Побачили вони сніг у віконце, заплакали так, що затьмарилось сонце.

— Знов баба Зима забула про літо, про те, що зараз їй треба відпочити!

А зайчиха-мати дітям відповідає:

— Як виправити ситуацію, я знаю. Запалимо піч на світанку і пряників приготуємо, таких смаколиків, що на всьому Світі смачніших не знайдете, як не шукати. І будемо їх лише на Різдво випікати, нашу бабу частувати й нагадувати, що снігом прийшов час людей радувати.

Так вони й зробили, пряниками великі торби набили й рушили в дорогу до чарівного лісу, на щастя,  не зустріли жодної лисиці та й ведмідь був у барлозі, а білочки в дуплах ховалися, горішками забавлялися.

Дійшли швидко, стукають у двері, а баба питає:

— Що сталося?

— Ми вас пригощаємо, — зайченята відповідають, — нумо дружити, тільки зимою вашому снігу люди стануть радіти, тож раніше за Різдво хай не сипле, будь ласка. А що б про святе свято не забувати, ми частування будемо готувати та вас годувати.

— А що у вас там — пряники?

— Не просто пряники, ПРЯНИКИ-РІЗДВЯНИКИ, ними ялинку прикрашаємо і свято Різдва зустрічаємо!

— І снігу чекаємо, — додала баба Зима і всі засміялись.